Віра потяглася до садового крісла. Як давно вона тут не була! Все відкладала – ну що вона тут не бачила? Краще поїздити по світу, подивитися інші країни та міста. А село… Вона завжди встигне сюди приїхати. Але виявилось, що це не так. І давно слід відвідати малу батьківщину.

Віра поїхала з рідного села одразу після школи. Вступила до університету і так і залишилася у мегаполісі. За три роки до неї переїхали й батьки. Вони продали свій будинок у селі, додали накопичення та, взявши іпотеку, купили невелику квартирку в спальному районі.

На третьому курсі університету Віра  вийшла заміж. Саме вискочила, інакше її поспішне заміжжя ніяк не можна було назвати. Андрій виявився розумним і хватким хлопцем, на п’ять років старшим за дружину. Вже на момент одруження у нього був свій маленький бізнес, що приносить непоганий і стабільний дохід. Згодом він розрісся і молоді змогли дозволити собі практично все.

Віра задумалася про дитину. Однак Андрій був категорично проти, виправдовуючи це тим, що потрібно ще трохи пожити для себе та закріпитися на тому фінансовому рівні, якого вони досягли. Так Віра і розлучилася зі своєю мрією.

Так минуло п’ятнадцять років. Андрій так само категорично не хотів дітей, та й Віра  звикла до того, що матір’ю їй не стати. Принаймні в найближчі кілька років. Вона багато подорожувала по роботі, наповнювалася новими враженнями, заглушаючи бажання бути матір’ю.

Одного разу, повернувшись раніше додому, вона застала Андрія в обіймах молоденької вагітної дівчини. Не кажучи жодного слова почала збирати речі.

-Віра! А що ти хотіла? Ти вже не молода, щоб народжувати! Та й подобається тобі такий спосіб життя! А мені потрібний спадкоємець! – бігав Андрій за нею квартирою.

-Коли я десять років тому просила у тебе, щоб ми завели дитину, ти вважав, що вона тобі зовсім не потрібна! А зараз знадобився! А я виявилася не молодою? – Віра гучно закрила двері і подала на розлучення та на поділ майна.

-Віра! Ну навіщо ти так робиш? – просив її чоловік.

– У мене скоро народиться дитина, а ти позбавляєш мене половини майна!

– Тобто я всі ці роки працювала, вкладала в нашу сім’ю гроші та душу, щоб забезпечити твоє майбутнє потомство? Ну ні!

Отримавши розлучення та половину майна, Віра купила собі невелику квартиру-студію та написала заяву на відпустку. На все літо. Трохи подумавши, жінка, на свій подив, вирішила їхати на свою малу батьківщину. Їй хотілося побути на самоті і подумати як далі жити. Тим більше, як вона знала, там усе ще жила її однокласниця із сім’єю. Буде з ким побалакати, якщо стане нудно.

Оксана справді їй зраділа. Познайомила з чоловіком та дітьми – дівчатками. Допомогла прибратися в старенькому будинку бабусі Віри, який був якраз по сусідству.

-Ти звертайся, якщо що знадобиться! – м’яко посміхнулася Оксана. – Не соромся! А ввечері чекаємо на тебе на шашлики!

***

-Дівчата! А ось і м’ясо! – над головою Віри пролунав бас чоловіка Оксани. Жінка з насолодою вп’ялася зубами в соковиті шматки. Чому вона відкладала приїзд сюди? Такого повітря, аромату трави та лісу, що обіймає спокоєм, не було на жодному курорті!

-Привіт, сусіди! Моя у вас? – Незнайомий чоловічий голос переконав Віру відірватися від м’яса. Прямо біля столу стояв чоловік у потертій робі та бейсболці задом наперед. – Ой, у вас гості? – Він подивився на Віру відкрито і дружелюбно і вона відразу звернула увагу які у нього добрі очі.

– І ти приєднуйся! – заметушилася Оксана.

– Мабуть, втомився з роботи? Та й Яна твоя ще не  настрибалася!

– Якось незручно, – зніяковів чоловік.

-Не зручно знаєш де? – До столу підійшов чоловік Оксани, Микола, з новою порцією м’яса. – Давай сідай! Мені хоч «повеселитися» буде з ким! А то одні жінки!

Чоловік запитливо глянув на Віру.

-Звичайно приєднуйтесь! – Усміхнулася та.

– Більше народу – веселіше! Мене, до речі, Віра звати!

-Сергій! – кивнув чоловік, сідаючи на підставлене йому Миколою садове крісло.

-Хороший чоловік! – Повідомила Вірі Оксана, коли чоловіки відійшли. – Працьовитий, спокійний, добрий. Золото! А дружина – фіфа! Все намагається показати, що вона на голову нас, сільських, вища. А сама! Не працює – висить у Сергія на шиї! І дочку на нього закинула!

-А зараз вона де?

-Поїхала на моря! Там батьки живуть. Навіть доньку не взяла! Каже: “Чого вона там не бачила? Та й улітку в селі краще!” А Сергій навіть слова поперек не сказав, відпустив. Ще й грошей регулярно їй надсилає. Ось яке кохання зле!

Засиділися за північ. Діти вже давно спали у хаті. Там же поклали і дочку Сергія, Яну.

-Віра, ти почекай! Зараз Микола тебе проводить! А страшно в темряві! А хоч залишайся в нас! – запропонувала Оксана.

-Ні! Я додому!

-А чого я-то? – Микола допомагав дружині прибирати зі столу. – Он Сергію якраз у той бік, вже доведе! Доведеш, Сергій?

-Звичайно! – усміхнувся чоловік і подивився на Віру. – Ходімо?

***

Дні побігли днями. Віра все більше переконувалася, що недаремно приїхала до села. Тяжке розлучення і всі переживання залишилися десь далеко, в іншому світі. Вона часто зустрічалася з Оксаною та її сім’єю, а також із Сергієм. Щоразу їй все більше здавалося, що вони давно знайомі. У ньому не було ні грама фальші, якою грішать багато чоловіків. Їй було з ним легко та добре. Іноді вона ловила на собі його теплий добрий погляд і їй здавалося, що він хоче щось сказати. Те, що має знати тільки вона та він.

– Фантазерка! – Докоряла вона себе. – Розмріялася про те, чого немає і бути не може! Але з кожним днем ​​все більше й більше про нього думала.

Якось увечері, вийшовши на ганок свого будинку, Віра залюбувалася заходом сонця. Вечір був дуже теплий і їй захотілося скупатися перед сном. Не довго думаючи, вона переодяглася в купальник, схопила рушник і попрямувала до озера. Вода була просто чудова! Віра з насолодою плавала, слухаючи як біля озера в траві цвіркотять коники.

Поруч пролунав сплеск води. Хтось наслідував її приклад і прийшов скупнутися. Придивившись, вона зрозуміла, що то Сергій. Він був один і одразу її впізнав.

-Привіт! Тренуєшся стати русалкою? – з його голосу вона зрозуміла, що він хотів сказати зовсім не це.

-Типу того!

Сергій підплив до неї. Не дивлячись на прохолоду, що опускається на озеро, їй раптом стало гаряче. Віра подякувала темряві, яка приховувала її почервонілі щоки. Намагаючись не дивитись на чоловіка, вона попливла вздовж берега. Сергій мовчки поплив поряд.

-Часто ти ходиш сюди увечері? – порушив він мовчанку і відповів. – Скоріш за все ні. Я тут майже щовечора, але тебе бачу вперше.

-Я справді сьогодні вперше. Але мені дуже сподобалось! – Віра намагалася говорити невимушено, але голос зрадницьки був напружений. Вона вирішила вибиратися на берег і якнайшвидше йти від цього хвилюючого її чоловіка подалі! Не говорячи більше ні слова, вона повернула до берега.

-Віро! – гукнув її Сергій. – Віро, почекай! Там…

Але вона вважала за краще зробити вигляд, що не чує. Раптом, Віра зупинилася, та не знайшла дна! Чиїсь руки підхопили її та винесли на поверхню.

Віра прийшла до тями вже на березі. Вона сиділа на траві і безглуздо дивилася на воду, яка виявилася такою підступною.

-Як ти? – Сергій дбайливо вкрив її принесеним рушником. – У цьому місці біля берега дуже глибоко. Потрібно допливати до самої землі.

-Так? Дякую! Буду знати! – Віра почала підніматися. Сергій простяг їй руку на допомогу. Не дивлячись на те, що він тільки-но вийшов з води і на вулиці значно посвіжішало, долоня у нього виявилася теплою. Їй раптом відчайдушно захотілося торкнутися його і перевірити, такий же він гарячий, як і його долоні. Не усвідомлюючи своїх дій, Віра поклала свою руку на його плечі. Мить, і він вже цілував її. Її голова закружляла, ноги починали підкошуватись і вона схопилася за його плечі, щоб не впасти. І це привело її до тями.

Відштовхнувши чоловіка, Віра кинулася бігти, підхоплюючи на ходу з трави кинуті сарафан та рушник.

Весь наступний день вона боялася з’явитися надвір, щоб не зустрітися з Сергієм. Що вона наробила? Як вона тепер гляне йому в очі?

Прийшла Оксана і повідомила, що Сергій поїхав із дочкою до найближчого містечка у справах і буде відсутній тиждень. Зітхнувши з полегшенням, Віра вирішила, що вже за тиждень якось придумає, як поводитися з Сергієм.

-Ти давай, приходь завтра! У Миколи день народження, посидимо теплою компанією! – Запросила Оксана і Віра з радістю погодилася.

Яким же було її здивування, коли увійшовши до хвіртки двору подруги, Віра побачила Сергія! Вона кинула на Оксану обурений погляд, але та незрозуміло знизала плечима.

Цілий вечір Віра намагалася не дивитися на Сергія і не розмовляти з ним, але знала, що він за нею спостерігає. Вона буквально шкірою відчувала його огортаючий погляд.

Оксана пішла в будинок за добавкою, Микола із Сергієм теж відійшли. Віра залишилася одна за столом. Поруч бігали доньки Оксани та Сергія. Віра задумалася про те, що, швидше за все, їй треба їхати, хоч і дуже не хочеться. Вона не зможе ось так бачитися з Сергієм і не видавати своїх почуттів.

-Я тебе чимось образив? – тихий голос Сергія прозвучав у Віри з-за спини. – Чому ти вдаєш, що мене тут немає?

Віра озирнулася, побоюючись випадкових свідків їхньої розмови. Але довкола нікого не було. Дівчата побігли за будинок, за голосами з дому Віра зрозуміла, що Оксана із чоловіком перебувають там. Сергій вичікально дивився на неї.

-Сергій… Те, що сталося там… на озері… Це не правильно… – сказала Віра. – Ти… У тебе сім’я… А я… Ми просто не мали права так робити!

Він узяв її долоню у свою руку.

-Ми багато що не повинні робити. Але іноді виходить так, що якщо ти чогось подібного не зробиш – ти просто не переживеш! І ти не дізнаєшся чи ти це не повинен був робити.

Почулися голоси, що наближалися, і Віра швидко висмикнула свою руку з руки Сергія.

Сергій пішов раніше за неї, відводячи доньку спати. Віра з полегшенням зітхнула. Вона просто боялася бути поруч із ним. Їй було соромно від своїх мрій, але вона нічого не могла з цим вдіяти!

На ганку її будиночка хтось сидів. Вона знала хто це і боялася, що надто слабка, щоб стриматися тому, що зараз станеться. Сергій мовчки піднявся їй назустріч, мовчки підійшов і тихо промовив:

-Я зрозумів, що краще бути з тобою, ніж без тебе! – Він притулився до її губ. Віра обняла його і відразу була підхоплена на руки.

До кінця літа вони практично не розлучалися.

Якось вдень, коли Сергій був на роботі, до Віри прийшла Оксана. Вона сіла в крісло і серйозно дивилася на подругу.

-У тебе серйозно з ним?

-А звідки ти..?

-Це видно!

Віра не знала, що сказати.

-Я не засуджую ні тебе, ні його, – продовжила спокійно Оксана, – вас обох можна зрозуміти. Просто… Не робіть нічого, якщо не впевнені!

-Я зрозуміла, Оксано, – пролепетала Віра. Їй було дуже соромно за себе.

-Та годі! Не хвилюйся ти так! Все владнається! – Оксана ще посиділа трохи і пішла.

Наближалася осінь. Сергій все частіше був задумливий і небагатослівний. Віра все розуміла. Незабаром мала приїхати його дружина і його сімейне життя знову мало увійти до своєї колії. Віру ж чекало повернення в рідне місто, робота і… самотні вечори зі спогадами про чарівне літо.

Все було вирішено. Останню ніч вона практично не спала. Їй не хотілося проспати дорогоцінні останні хвилини поряд із Сергієм. Коли він пішов уранці, Віра написала записку Оксані, де вибачалася, що поїхала не попрощавшись і швидко покинула будинок.

Пройшов місяць. Погода стояла погана. Дощ лив не перестаючи. Але на настрій Віри це не впливало. Вона стояла біля дзеркала і роздивлялася. “Пара місяців і я тебе побачу!” – думала вона, посміхаючись. Того дня, коли вона дізналася, що вагітна, перевернулося її життя. Нехай їй не судилося бути з коханим, але в неї залишиться його частинка! Вона дивитиметься на нього і згадуватиме щасливе літо, проведене в обіймах його батька!

У двері наполегливо подзвонили.

– Кого це за такої погоди принесло? – Здивувалася Віра і ще раз глянувши на себе в дзеркало посміхнувшись ще плоскому животику, що відображається там, накинула халат і пішла відкривати.

Віра відкрила двері і застигла.

-Як ти мене знайшов? – пролепетала Віра. – І навіщо?

-Доброго дня, Віра, – замість відповіді сказав Сергій, – я можу увійти?

-Т-так!

-Твою адресу мені дала Оксана, – згодом сказав Сергій, коли Віра проводила його на кухню і налила гарячого чаю. Вона трохи прийшла до тями від його появи і вже намагалася виглядати не такою розгубленою, як при зустрічі. – А навіщо? Тому, що ти не дала мені сказати те, що я хотів сказати тобі ще в селі.

-А що ти мені хотів сказати? – Віра намагалася здаватися байдужою.

-Це вже не важливо. Вірніше важливо, але не все. При зустрічі з тобою я зрозумів, що ти – найкраще, що в мене сталося в житті. Я не хотів тебе втрачати, але… Сама розумієш – я був одружений. Я хотів попросити тебе, щоб ти почекала, коли вирішу це питання. Але не знав, як ти до цього поставишся… Я міг бути для тебе просто відпускним захопленням, хоча… Ти була такою… щирою у своїх почуттях. Я вирішив, що коли моя дружина повернеться додому, я відразу ж з нею поговорю про розлучення. Але вона не повернулась. Зателефонувала, сказала, що зустріла чоловіка своєї мрії та щоб я привіз до неї дочку. Дочку я везти відмовився, чому моя дружина зраділа, хоч і намагалася обурюватися. Документи на розлучення ми з нею підписали. Через пару місяців я буду офіційно розлучений, тому вирішив закінчити нашу з тобою розмову, яку ми не розпочинали. Віра! Я полюбив тебе з першого погляду і дуже хочу, щоб ми з тобою були разом! Виходь за мене! І я обіцяю, що зроблю тебе щасливою!

-Сергій … – Віра не вірила своїм очам і вухам. Її мрія раптом стала реальністю! – Я навіть не знаю що сказати!

Він підійшов до неї і зазирнув у вічі.

-Кажи, що відчуваєш!

-Так! Звісно так! – Вона повисла в нього на шиї.

-Тільки… Ти ж знаєш, у мене є дочка…

-Прекрасно!

-Але якщо ти не проти, я був би радий якби у нас з тобою з’явилася ще одна дитина!

-Вже, – прошепотіла Віра.

_________________________________________________________

Сергій притупував ногами біля дверей районного пологового будинку. Поруч стрибала Яна. Березень видався надзвичайно холодним. Завтра восьме березня, а сьогодні виписують Віру та маленького синочка. Вдома на них уже з нетерпінням чекають друзі: Оксана та Микола. А також батьки Віри і самого Сергія.

Після весілля, Віра не роздумуючи кинула роботу та поїхала жити до чоловіка у село. Жінка вважала, що на свіжому сільському повітрі їм буде корисніше виховувати дітей. Сергій був цілком у цьому з нею згоден, як і в усьому іншому.

З дверей з’явилася дружина з блакитним пакунком на руках. Сергій одразу кинувся до неї, дбайливо приймаючи дорогоцінну ношу.