Віра повернулася додому, вона одразу вирушила в душ, їй не терпілося змити з себе запах дороги. Вона тільки що приїхала від батьків. Точніше від мами та вітчима. Машину вона одразу поставила у гараж. Віра любила порядок у всьому.

Дивно, але Сашка чомусь не було вдома. Телефон його мовчав з учорашнього вечора. Знову напевно із друзями зависає. Та й Віра приїхала раніше, ніж планувала.

Вона зазирнула в холодильник і виявила там пустоту. Її не було два дні. Перед від’їздом вона зварила величезну каструлю борщу.

Крім того, в холодильнику було безліч інших продуктів. Але ні сковороди з тушкованим м’ясом, ні ковбаси, ні солідного куска сала не спостерігалося. Залишилося лише два яйця. За два дні, навіть дорослому чоловікові, цього не подужати. А його ще й вдома немає. Дивно.

Зазирнувши у морозилку Віра помітила, що і там продуктів поменшало. Як? Він приводив друзів, чи що? Але вдома порядок та чистота.

Віра вирішила приготувати котлети, дістала фарш з морозилки, колись таки ж має з’явитися її чоловік. Пролунав шум біля вхідних дверей, але це була лише сусідка тітка Марія.

– Як добре, що ви зайшли. Я вам привезла подарунок. Мама вам передала.

– То тебе вдома не було? А з ким тоді Саша був? Ой. Ти залишила його одного?

– А в чому справа?

– Не можна чоловіків одних залишати.

– Розповідайте.

– Так у п’ятницю ввечері, видно коли ти поїхала, я бачила його з кимось тут. Думала ти це. А вчора нікого не було. І світла в хаті не було. Де він бовтається? Висновок один: у нього хтось є.

За чашкою чаю, тітка Марія, все розповіла Вірі. Про те, що тітка Марія стежила за всіма сусідами, було добре відомо всім. Але найбільше вона дивилася за Вірою. Тітка Марія була подругою та сусідкою матері Віри, поки та не переїхала до нового чоловіка, залишивши цей будинок доньці. Тітка Марія любила Віру як свою дочку, і намагалася допомагати їй та опікуватися. І мати Віри була спокійна, своя людина поруч із донькою. Їхні будинки були якраз через дорогу.

– Ось де його вітер носить. Може вже речі на вихід виставити?

– Ти зачекай, виставити завжди встигнеш, може мені здалося.

Біля вхідних дверей знову пролунав шум. То був Сашко. Тітка Марія попрощалася і тихо пішла.

– Ти вже приїхала? А чому мені не зателефонувала? А мене тут сусід Юрка вранці покликав кран подивитися. Він нічого не розуміє в цьому.

– А ти розумієш?

– Ну вдвох ми справилися.

– А каструлю борщу тобі теж сусід допоміг подужати? Так? А де каструля?

– Я зараз принесу.

Сашко вибіг не чекаючи інших питань. Віра вийшла, щоб подивитися в якого сусіда борщі їли. Сашко забіг у третій будинок, рахуючи від будинку тітки Марії. Там ніхто не жив, тільки іноді з міста приїжджала молода особа, якась родичка колишніх господарів. Віра навіть не вдавалася в подробиці, хто вона така. Тепер їй стало ясно. Вона й раніше помічала, що Сашко пропадав на короткий час, коли ця особа з’являлась у них у селі.

Майже одразу він вибіг із того будинку з каструлею.

– Швидко ти повернувся.

– Так Юра ось він, поруч.

– А я думала, він переїхав.

– А чому йому переїжджати? Та й куди? А що ти питаєш все? Ти мене підозрюєш у чомусь? Краще погодувала б.

– Холодильник повний, діставай. Я втомилася з дороги.

– Та там майже нічого немає.

Віра його вже не слухала. Вона пішла до кімнати. Добре, що котлети вона так і не почала готувати. А пиріг, який пекла мама їй у дорогу, вони з’їли з тіткою Марією. Обійдеться.

Віра заснула лише під ранок. Цілу ніч їй не спалося. Вона згадувала слова тітки Марії.

Ранок почався рано, як завжди в робочі дні. Кава та на роботу. Сашко, як не дивно, спав у кімнаті на дивані. Навіть до неї не прийшов.

– Ти встала. Звари мені каву.

– Я вже йду.

Віра знала, що час ще дозволяв їй приготувати каву, але не стала цього робити. Роботи у неї сьогодні небагато, якщо раніше почне, то на обід буде повністю вільна. Віра працювала у школі, а зараз канікули, роботи зовсім мало.

У Сашка взагалі була відпустка.

Повернувшись додому, вона зрозуміла, що Сашка знову немає. Зовсім знахабнів. Зате з’явилася тітка Марія. Вона прийшла за подарунком, який учора забула.

– Я бачу, що ти йдеш. А Сашко де? Знову немає. Значить він таки там.

– Де?

– Так у цієї, міської. У маленькому будинку.

Віра відразу зрозуміла про який будинок йде мова.

– Ходімо. Ось все і дізнаємось.

Будинок був маленьким та старим. Сходи рипіли під кожним кроком. Віра постукала, і вони увійшли.

Сашко сидів за столом і уплітав котлети. У кімнаті заплакала дитина.

– А я тебе шукаю.

Сашко мовчав. Він не знав, що йому сказати. З кімнати вийшла дівчина з ще маленькою дитиною.

– Це Віка.

– І твій син?

– Ні, це дівчинка.

Віра вже хотіла йти, але Віка раптом заговорила, але не з нею, а з Сашком.

– Я не зрозуміла, це хто?

– Заспокойся. Я тобі зараз все поясню.

– І мені теж поясни, – вже не витримала Віра.

Та й тітка Марія зупинилася, щоб послухати.

– Віро, йди додому. Я зараз прийду.

– Добре. Ми чекатимемо, але довго не затримуйся. У мене мало часу.

Віра з тіткою Марією попрямували додому.

– Вірочко, ти не хвилюйся. Ти у нас красуня, розумниця, знайдеш ще своє щастя. Головне виду не показуй, ​​що тобі погано.

– Та я вже все вночі обдумала. Ходімо, допоможеш мені його речі винести за хвіртку.

– Може ще рано?

– Ні, не рано. Саме час.

Минуло години дві. Тітка Марія пішла до себе додому. Нарешті з’явився Сашко.

– Віро, вибач. Ну, з ким не буває. Так вийшло.

– І що ти хочеш? У тебе там дитина, ось і йди до нього. Борщ і все інше дитя з’їло? І фарш я дивлюсь ти сьогодні прихопив.

– Ну я. У них нічого немає.

– А чому я маю годувати когось. Я м’ясо від батьків наводжу. Картоплю ти мені навіть садити не допоміг. А продукти їй носиш. Давай сам годуй свою дитину та її матір. Це твої проблеми. Ключі на стіл. Сумки до рук і пішов. Я подам на розлучення!

– Навіщо ти так одразу. Давай поговоримо.

– Про що?

– Віро, ну пробач мені. Куди я піду? Вона мене теж вигнала.

– Все. Розмову закінчено. Там дитина, йди до неї.

– Ну, ти ще пошкодуєш, побігаєш за мною.

– Ой, а я бігати не вмію.

Сашко нарешті пішов. От і добре. Все, що не робиться, все на краще.

Прийшла тітка Марія, вона досі не взяла подарунок.

– Віро. А ти що така весела? Наче бачила Сашка, з речами йшов, думай піду заспокою тебе.

– Не вартий він сліз моїх.

– Ну і правильно. Все правильно.