Дзвінок у двері пролунав надто голосно. Віра здригнулася, але відкривати не поспішала, сподіваючись, що несподіваний гість піде і дасть їй спокій. Однак цього не сталося.

Навпаки, тепер, окрім наполегливого дзвінка у двері, додався ще й мелодійний дзвінок смартфона. Віра пошкодувала, що послухала маму і не вимкнула апарат, який тепер раз-по-раз намагався повідомити господині, що комусь терміново треба з нею зв’язатися.

Віра неохоче взяла смартфон у руку. Багато пропущених дзвінків і купа непрочитаних повідомлень. Майже всі вони зараз були неважливими, але один із контактів проігнорувати вона просто не могла.

Тато. Тато дзвонив і писав їй тисячу разів. Вона не відповіла. Несподіваним гостем був, не хто інший як тато. Віра приречено зітхнула, піднялася з ліжка і поспішила до дверей. Як вона й чекала, за дверима стояв батько.

Оглянувши дочку, з голови до п’ят, він несхвально похитав головою і рішуче пройшов у квартиру. Через п’ять хвилин з кухні долинув аромат кави, а ще за хвилину батько зайшов до дочки, з підносом у руках. Поставивши рознос на столик, він узяв з нього чашку з кавою та подав її дочці. Віра вдихнула аромат напою, але колишнього захоплення, як це було раніше, не відчула. Весь цей час батько мовчки спостерігав за нею.

Вірі від його погляду стало ніяково. Вона чекала, що батько заговорить, що було неминуче, і він не забарився. Віра не хотіла розповідати про те, що сталося. Несподівано Віра розплакалася. Плаkала довго. Михайло Вікторович, отець Віри, дочку не заспокоював.

Він вже добре знав, що доки Віра не проплачеться, легше їй не стане. Він підвівся, налив води в склянку і подав її Вірі. Віра трохи заспокоїлася. Батько уважно подивився на дочку. Він знав, що Вірі зараз дуже важко. Вона зробила те, що не мала робити, а усвідомила, що зробила це даремно, тільки зараз.

Тепер їй треба було проnлакатися, посва ритися, виплеснути з себе все, що нагромадилося за цей час, а потім тільки пояснити. Вперше Віра втра тила свого малюка через свою дурість.

Після цього вона не могла заваrітніти. Уся проблема була у цьому. Вона не знала, що робити. У результаті вирішила вона з чоловіком вдочерити малу. Це рішення було ухвалено ними спільно. Усі рідні повністю їх підтримали. Так Софія стала частиною їхньої родини. Софію вона любила за те, що вона є.

КІНЕЦЬ.