Наприкінці робочого дня Вірі зателефонував Сергій:

– Вірочка, я сьогодні до матері поїду, ти на мене не чекай. Занедужала щось, я їй продукти відвезу. А вранці прямо від неї на роботу поїду, бувай Вірочка, цілую!

Віра поговорила з ним і подрузі передзвонила, давно хотіли побалакати: – Люда, ти вільна? Може зайдеш, мій Сергій до матері поїхав, а в мене шоколадний тортик є, ти як, зможеш?

Люда вже за п’ять хвилин дзвонила в її двері, живе вона двома поверхами нижче, і з ходу:

– Віро, привітай мене, я виходжу заміж! Сашко мені пропозицію зробив, уявляєш? Ми з ним планували почекати рік, а тут він премію отримав несподівано величезну, та й…!

– Людо, вітаю, дуже за вас рада! Знаєш, хоч дехто й каже – яка різниця, штамп у паспорті нічого не означає. А я думаю, що означає, на підсвідомості для чоловіків це відповідальність – бути главою сім’ї. І жінці так спокійніше за себе та дітей.

Хоча кохання звичайно не від штампу залежить. Але якщо потім не дай бог із дитиною на руках залишилася, є хоч на щось розраховувати!

– Ну, не знаю, ти якось похмуро і сухо так все розклала, а я зараз не про це думаю. Просто мені радісно, що літо скоро, у нас весілля! Я дітей хочу і Сашко мій теж, – Люда мрійливо дивилася на Віру, а потім спитала, – Слухай, а у вас із твоїм Сергієм як справи? Ви одружитися не збираєтеся, давно начебто разом? І взагалі, ти хоч із його матір’ю знайома?

Віра похитала головою і зітхнула: – Знаєш, от наче у нас все просто чудово, але про весілля навіть не йдеться. Точніше Сергій говорить про це в майбутньому.

Наприклад якось так, “Коли ми з тобою одружимося, у нас буде …”. І далі йде перерахування того, що буде – великий будинок, будь-які інші блага, а потім діти. Сергій вважає, що нам треба спочатку накопичити на таке життя, а все інше буде потім.

Може, тому він і з мамою мене не знайомить?

Каже, що в неї характер непростий і сільські погляди. Загалом, треба почекати. Отож ось так, Людо.

– Ну не знаю Віро, просто мені здається, якщо у чоловіка серйозні наміри, він обов’язково захоче свою обраницю з мамою познайомити.

Люда помітила, що після цих слів Віра посумніла і замовкла, їй стало шкода подругу,

– Ну взагалі Віро ти знаєш, різні бувають обставини. Може мати в нього строга, вона хто в нього?

– Та яка різниця, Людо, я й сама про це думала. Але Сергійко мені казав, що мама його часто нездужає, та ще сусіди їй нерви псують, якісь у них недомовки останнім часом. Ось він і не хоче поки її хвилювати раніше часу, каже треба почекати.

Віра посміхнулася подрузі, – Людо, ну що все про мене, давай краще про тебе.

Коли у вас весілля? Де відзначатимете? Слухай, а хочеш ще шматочок торта, він дуже свіжий і до речі твій улюблений – шоколадний!

– Ой, Віро, торт неймовірний, ну давай ще маленький шматочок, а то переживаю я в сукню не влізу, – весело щебетала Люда,

– Вчора в салоні сукню бачила, просто приголомшливе! Сходиш зі мною завтра? Сашко сам зі мною хотів піти, але кажуть погана прикмета, наречений не повинен наречену у сукні бачити раніше!

Потім Люда розповідала, що відзначати думають у кафе, те що у парку, – У них є відкрита веранда, влітку саме те на свіжому повітрі. І ціни там нормальні, Сашко вже все порахував!

Так що нічого не намічайте, через три тижні в суботу чекаємо на вас із твоїм Сергієм. Може він подивиться на нас і теж зважиться, мені здається він тебе любить, Віро, ну ти тільки не переймайся!

Люда довго розповідала, що вони вирішили, що з однією маленькою дитиною їм і в однокімнатній квартирі буде нормально. Все одно ліжечко стоятиме поряд з ними, не залишати ж малюка одного.

А потім і із квартирою вирішать. Хоча Люда переживає, що у неї можуть бути двійнята, у Сашка в роді були двійнята, але з іншого боку це так здорово. Відразу двох народили і все, особливо якщо хлопчик і дівчинка! Та й дітям удвох не нудно буде, не те, що Люда одна була у батьків. Завжди заздрила тим, хто має брата чи сестру.

Люда ще щебетала радісно про все поспіль. Але трохи згодом у неї задзвонив мобільник, Сашко її вже шукав.

– Я у Віри, у нас дівич-вечір, а ти що, вже прийшов? Ідуууу! Треба ж, зачекався, скучив уже…

Люда пішла, а в повітрі наче зависли, як аромат парфуму, її захоплені фрази.

Віра пила охололий чай і думала, а чи так все добре в неї?

Спочатку вона була безтурботно щаслива з Сергієм.

Але останнім часом їй стало здаватися, що він щось недомовляє.

Що, наприклад, може поганого трапитися, якщо й справді вони до його матері разом у село приїдуть? Ну не сподобається їй Віра, то що, Сергій із нею через це розлучиться? Нісенітниця якась!

Вранці Сергій їй з роботи зателефонував. Голос радісний і ніби винний,

– Вірочка, як ти вчора, не сумувала? Люда до тебе заходила? Ну і добре, бо я хвилювався.

– Сергію, мені здається нам треба поговорити, – зупинила його Віра.

Він тут же погодився, – Ну так, звичайно, тільки давай увечері, гаразд?

Вірі здалося, що Сергій навіть зрадів. Ну і добре, будь що буде. Чим якісь домисли накручувати варто краще відразу дізнатися правду. Яка б гірка вона не була.

Увечері Сергій помітно нервував, навіть відмовився їсти свій улюблений вінегрет,

– Віро, я розумію, що ти хочеш сказати. Не думай, мати моя проста сільська жінка, але не злидня якась. І справа не зовсім у ній. Навіть не знаю, як тобі пояснити, безглуздо якось усе вийшло, кому сказати – не повірять, що таке буває.

Я коли служити йшов, на мої проводи сусідська дівчина прийшла, Ліза. Усі почали жартувати, що вона моя дівчина. Лізі, схоже, це було приємно, я відчував, що їй подобаюся. Я її ніколи всерйоз не сприймав. Ліза мала, років на два молодша. Прибігала до нас вічно від батька негідника ховатися. Коли в загул заходив сварився дуже, а потім Лізу шукати починав. Вигукував вічно:

– Ліза шукай мамину заначку, шукай, кому кажуть!

Ну вона до мами моєї і бігла ховатися, як своя була, мати її завжди шкодувала.

Загалом, пожартували і гаразд, я відслужив, додому приїхав, а там таке!

Мати писала, що вдома на мене сюрприз чекає, але такого я не очікував побачити.

Заходжу, а вдома Ліза… з дитиною на руках дивно так усміхається.

Батько її виявляється так бушував, що матір в палату поклали. Сам дядько Грицько гульбане, а Ліза з дому тікала, завагітніла, і в матері тепер проживає. Запитую Лізу – хто батько? Вона мовчить, потім стала плакати, каже від батька втекла, на чужих дачах ховалася.

І там із якимось хлопцем познайомилася.

Але головне не це, а те, що моя мати чомусь вирішила, що я батько. Мовляв, Ліза приховує, що вона нібито в частину до мене приїжджала і побачення у нас було! Навигадувала казна-що!

А тепер через те, що Ліза у нас живе, пів села так само вважають, уявляєш?

Я жахливо почуваюся, не знаю, що мені робити! Ліза каже, що той хлопець про дитину не знає, а вона через свого батька переживає.

А ще мати каже, що рада, що не одна. Ліза їй по дому допомагає і навіть пошту розвозити працювати влаштувалася.

Ось така у моєї мами жила. Ну як я тебе знайомити тебе туди повезу, коли таке діється?

Я пропонував зробити тест, щоб ніхто на мене не думав, але Ліза сльози, – Нам Сергій від тебе нічого не треба, тітка Таня сама нам дала притулок і пожити покликала. Ти ж все одно в місті, а вона одна, не будеш ти нас виганяти?

Головне, що Ліза про те, що з нею сталося, мені розповіла. Я обіцяв їй не казати нікому.

Виговорившись Сергій підійшов до Віри і обійняв її, – Ти вважаєш я обманюю?

– Треба було розповісти все раніше, а не обманювати, що їздиш до нездужої матері, – сухо відповіла Віра і відсторонилася.

– Ну так, я ж і кажу, я поплатився через свою жалість. Я люблю тільки тебе. Це не моя дитина, зрозумій, а Лізі я обіцяв, що ніхто не дізнається, що сталося. Якщо що, батько їй життя не дасть!

– Іди, – глухо сказала Віра, – Я не хочу тебе бачити… Розберися сам, ти чоловік чи ні…?

На весіллі у Люди та Сашка Віра була одна.

Дивилася на чуже щастя та раділа. Відразу видно, що між ними немає недомовок. Як же приємно, коли люди мають такі світлі, зворушливі стосунки.

– Вірочка, лови! – крикнула Люда, кидаючи букет нареченої. І Віра від несподіванки, навіть сама того не бажаючи, упіймала ніжний, гарний букетик.

– Ну ось, Віро, ти наступна, – щасливо щебетала Люда. Її Сашко теж кивав, він просто не відходив від молодої дружини.

Вдома Віра поставила букетик у воду. Їй зовсім не хотілося думати про нові стосунки. Сергій поки що не міг викреслити зі своєї душі так, як викреслила із життя.

Якось ближче до осені Віра йшла з роботи під зливою. Раптом згадала, як вони познайомились із Сергієм, тоді теж був дощ, а він запросив її до кафе.

– Дівчино, ви напевно промокли? Може, ми вип’ємо разом каву в кафе за рогом і почекаємо, доки скінчиться дощ? – пролунав раптом знайомий голос.

Віра різко обернулася – поруч стояв Сергій.

– Я тебе дуже прошу, Вірочка, мені треба тобі розповісти щось важливе!

У кафе, як і тоді, була напівтемрява і грала тиха музика. Сергій виглядав якось інакше. Упевненіший і спокійніший.

Аромат кави відразу нагадав їй початок їхніх стосунків, але Віра вирішила не піддаватися цій чарівній атмосфері.

І тут Сергій щось дістав з кишені, підняв руку, розтиснув кулак – на долоні лежало колечко, – Віро, я його вже півроку в кишені ношу. Ще тоді хотів заміж покликати, але зрозумів, що тебе не вартий.

Віра здивовано подивилася,

– І що, з того часу щось змінилося?

– Так. Я поїхав до матері і поговорив із Лізою. Виявилося вона просто чіплялася за нас, не було на кого спертися. Тест ми все одно зробили, щоб пліток не було. Дядька Грицька я приструнив, коли він Лізу хотів образити. Поганий чоловік виявився, кудись поїхав, Ліза додому до себе повернулася, маму свою з палати забрала. Тепер плітки вщухли. Ліза працює, мати її з Марійкою сидить. А Лізи хлопець, той самий, я знайшов його. Вони скоро одружаться і думаю все у них буде добре.

Так що я розібрався, закрив проблему, а тепер хочу тебе спитати, Віро! Ти вийдеш заміж за хлопця, який виявився не розумним і слабким? Який виявився тебе недостойним.

Але який знайшов у собі сили не кинути всіх і звалити кудись. А пішов і розібрався, хоча, звичайно, бувають у житті ситуації і набагато важче.

Так, я не дуже щасливий, часто потрапляю до якоїсь фігні, але я люблю тебе, Віро!

Будь моєю дружиною?

Віра дивилася на його простягнуту долоню з обручкою. Чи буде вона з ним щаслива, ніхто не знає.

Віра взяла колечко і вдягла його собі на палець…

За кілька днів Сергій та Віра поїхали до села до його мами Тетяни Андріївни.

На ганку сусідського будинку сиділа мила дівчинка з рудим котом на руках і щасливо посміхалася. Вона й гадки не мала, який через неї був переполох.

До неї вийшли молода жінка та чоловік і покликали її до хати обідати, прикривши за собою двері.

У них тепер своє життя, а у Віри та Сергія – своє.

За два місяці у них весілля. Приїдуть батьки Віри здалеку, будуть лише найближчі.

Подруга Людмила каже, що відчуває – тепер у Віри все буде добре.

І їй самій також дуже хочеться в це вірити…

Якщо Бог хоче зробити тебе щасливою, він веде тебе найважчою дорогою.

Тому що легких шляхів до щастя не буває…