Віра Іванівна приготувала вечерю та заварила свіжий чай, коли пролунав дверний дзвінок. За дверима виявився син Віри Іванівни, Андрій.

-Проходь, синку. Якраз до вечері встиг. Як відчувала, більше приготувала. А чого ти не подзвонив? Чому один? Де дружина де діти?

-Вдома вони.

-Не захотіли їхати?

-Ні, ми з Катею посварилися.

-Через що?

-Мам, Набридло все! Обманює постійно!

-У чому ж вона обманює?

-Ну … Наприклад: прийшов додому з роботи. Вона пельмені зварила. Сказала, що сама наліпила, а у відрі пакетики фірмові валяються, пельмені “Домашні”.

-Смачні були?

-Та нічого. Нормальні.

-Тоді чим ти незадоволений?

-Ну обманювати навіщо? Та й узагалі, чим вона займається? Вдома ж сидить. Могла б і справді сама приготувати.

-Синку, з дітьми не дуже приготуєш. Це ти з ними не сидів. Та й навіщо готувати, якщо магазинні пельмені тобі сподобалися?

-Мамо, так сам факт! Обманула в одному, і в іншому обманить. Як жити з такою людиною?

-Ну а в чому ще вона обманює?

-Ну… Купила білизну, показує, каже, що за тисячу купила, а етикетку зняти забула. А на етикетці ціна-дві тисячі!

-А ти став би її сварити за такі витрати?

-Ні. Хіба що спитав би: а дешевшого нічого не було? Ну, що це за ціна? Воно із натурального шовку чи застібка золота?

-Зрозуміло.

-Загалом, слово за слово, посварилися ми і я вирішив піти від неї. Можна, я поки що в тебе поживу?

-Ні, не можна. Ти мені все розповів, поскаржився, я тебе вислухала, а тепер йди додому, до дружини та дітей. Подумай, а ти сам ніколи не обманюєш? По дрібницях? І припиняй цей дитячий садок. Ви-люди дорослі, самі здатні домовитися. Вам дітей на ноги піднімати. Так що йди, синку, з Богом. Каті привіт передавай, діточок за мене поцілунок. І приходьте у вихідні разом. Я щось смачненьке приготую, пиріжків напечу.

Андрій пішов. Судячи з його задуманості, було що згадати і йому.

КІНЕЦЬ.