Ціна довіри

— Чому ти мовчала? Навіщо приховувала від мене таку правду?! — вигукнув Орест, не в змозі повірити, що його кохана Маша здатна на таке.

Йому вже було 45 років, коли він зустрів її — молоду, енергійну дівчину, яка щойно закінчила університет і прийшла на стажування.

Вона відразу запала йому в душу. Її ніжна усмішка, сяючі очі, що ніби стріляли прямо в серце, не залишили Ореста байдужим. Він завжди захоплювався такими дівчатами: юними, чарівними, сповненими життєвої енергії.

Орест не став зволікати та поступово завоював її симпатію: підвозив додому, купував улюблену каву під час обіду, допомагав зі службовими звітами.

Маша швидко зрозуміла, що він — чудова партія: забезпечений, має власну квартиру, автомобіль, стабільну роботу. Яка дівчина не мріє про таке майбутнє? Тож уже через місяць після знайомства вона переїхала до нього.

Разом вони подорожували, відпочивали за кордоном, насолоджувалися життям. Орест жартома казав, що Маша подарувала йому “другу молодість”.

Минув рік, потім другий, але пропозиція руки та серця так і не пролунала. Проте Орест у цьому не бачив проблеми: у них уже було все — житло, комфорт, стабільність. Тим більше, що він повністю забезпечував Машу.

— Витрачай свою зарплату на що завгодно, — казав він. — Косметика, шопінг, зустрічі з подругами, манікюр.

Але одного дня Орест, прибираючи кабінет, випадково натрапив на папку з документами.

— Договір купівлі-продажу квартири… Тернопіль, вулиця Лесі Українки, 80 квадратних метрів… Що за нісенітниця?!

Здивований, він переглянув усі папери, перевірив кожну деталь. На останній сторінці побачив знайомий підпис. Покупець – Марія.

— Що це означає? — Орест повернувся до Маші з жорстким поглядом. — Ти можеш пояснити, навіщо тобі ця квартира?

Маша зітхнула.

— Послухай, коханий… Я живу у твоєму домі, як Попелюшка: готую, прибираю, ходжу за покупками, підтримую затишок. Але хто я тобі? Дівчина? Співмешканка? Чи просто безкоштовна домробітниця? Я не хочу одного дня опинитися на вулиці, якщо ти раптом передумаєш. Мені потрібен власний захист.

— То ти мені не довіряєш? — голос Ореста змінився. — Ти сумніваєшся у наших стосунках?

Того вечора вони довго сперечалися. Марія хотіла одного — офіційного шлюбу, щоб бути впевненою у майбутньому. Проте Орест, який уже пережив болюче розлучення, не хотів знову ризикувати. Його влаштовував формат вільних стосунків.

Але для Марії це було тривожним сигналом. Як знати, чи він не змінить своїх планів? Сьогодні все добре, а завтра? Вона мріяла про білу сукню, про справжню сім’ю, а Орест знаходив нові причини, щоб відкласти це питання.

Її терпіння скінчилося.

Вона вирішила діяти по-своєму: придбати житло, щоб, навіть якщо її серце розіб’ють, вона хоча б не залишилася на вулиці.

А що думаєте ви?

Чи правильним було рішення Маші?

Чи справедливим було ставлення Ореста? Чия позиція вам ближча?

КІНЕЦЬ.