– Олено, тут таке сталося, – забігши додому на обідню перерву, заявив Рома, – я прогорів у бізнесі! Доведеться цю квартиру продавати, а нам з тобою переселятися в орендовану.

Олена, що чистила рибу в кутку кухні, обернулася:
– Як же ми тепер Ромо, га? А як же весілля наше, знову відкладається?

Роман блиснув очима:

– До речі, я про це забув. Стільки проблем навалилося останнім часом. А чи багато ти на весілля вже накопичила, Лєно?

Дівчина відразу прикусила язика, і подумки вилаяла себе за свою нестримність.

– Дванадцять тисяч, – збрехала вона.

Роман одразу ж вимогливо простягнув руку:

– Яка сумна сума! Але все ж таки, давай її мені швидше. Мене вона не врятує, але хоч частину витрат покрию.

Олена схопилася зі свого місця, відклала рибу, і швидко помивши руки, побігла в кімнату, звідти принесла трилітрову банку, всередині якої лежали металеві монети.

Чоловік крякнув, побачивши це, проте банку взяв і, сунувши її під пахву, розпорядився:

– До мого приходу збери всі речі, свої та мої, увечері переїжджатимемо.

– Вже?! – закліпала очима Олена.

– А що ти думала, поки ти тут тупцюєш біля плити, як то кажуть, ні сном ні духом, у мене голова йде обертом від проблем! Я вже й помешкання нам підшукав. І знайшов покупця на цю квартиру!

– Але ж як, Рома, на носі Новий рік, а ми возитимемося з переїздом… Я не хочу! Та й узагалі, хто серед зими переїжджає?

Олена зажурилася, коли коханий пішов, але швидко взяла себе в руки.

Дочистивши рибу, вона розпорошила її та залила сметаною, яку привезла у вихідні з села, поставила запікатися у духовці. Після чого почала збирати речі у валізи та сумки.

З Романом вона зі школи разом. Той жив у її селі у сусідньому будинку з дідом.

Мати Олени завжди жаліла сироту Ромку, носила сусідам молоко, сир та домашній хліб. І завжди запрошувала на обід їх з дідом до свого столу.

Ромка був на рік старший за Олену, між ними швидко зав’язалися стосунки. Спочатку взаємна підліткова закоханість, потім присяга з боку Олени у вірності та коханні, коли Ромка в армію йшов.

Сам Ромка теж на інших дівчат не заглядався, його увага завжди була прикута до сусідки. Мати з батьком натішитися не могли на Ромку, почали називати його майбутнім зятьком.

Пізніше Ромка, бувши сиротою, отримав від держави квартиру в місті, в новому будинку.

За порадою діда, він якийсь час продовжував жити зі старим у селі, здаючи квартиру в оренду. На гроші від оренди, потихеньку купувалися меблі.

Незабаром Ромка залишився зовсім один, без діда, тому вирішив переїхати в місто.

Але ось проблема: чомусь сусіди, які вважали Ромку без п’яти хвилин зятем, всією сім’єю завантажилися в автомобіль, і поїхали слідом за ним, як вони оголосили, новосілля справляти.

Тоді у Ромки навіть щелепа відвисла: «Нічого собі, віраж!»

Найбільше Рому здивувало те, що в нього не було наміру святкувати «новосілля», за нього все вирішили сусіди!

…Сільські «родичі» походили по квартирі Ромки, оглянули все, і залишилися задоволені, вказали дочці:

– Олено, тут у кутку шпалери відірвані, візьми в магазині шпалерний клей і приклей!

– Буде зроблено, – кивнула головою дівчина.

Того ж дня сусіди занесли речі доньки у квартиру, побажали щастя молодим, та поїхали.

З ввічливості, з подяки до сусідів, Роман змовчав того дня, проте для себе вирішив, що роком пізніше, або раніше, все-таки виставить Олену, яка стала йому неугодною.

«На що мені дівка із села, коли я міським мешканцем став?» – подумав він.

Так Олена і жила у щасливому невіданні з чоловіком цілих п’ять років. Чому так довго?

Та тому, що завдяки дівчині Роман влаштувався не погано: її батьки возили м’ясо, овочі та консервацію з села, сама Олена із задоволенням простоювала біля плити, вона дуже любила готувати.

Єдине, що Роман зміг зробити: поставити умову, що весілля гратиме сам, без жодної допомоги від її батьків. Він заявив, що свято проходитиме в місті, а банкет – у справжнісінькому кафе.

Однак проблема полягала в тому, що сам Роман відкладати гроші на одруження не поспішав, хоча знайшов хорошу роботу з пристойним окладом.

Зібравши грошей, він купив собі автомобіль. Тоді Олена зрозуміла, що на першому місці для Романа не весілля, а особистий комфорт. Але, як їй не хотілося знімати рожеві окуляри!

Олена подумала і вирішила, що збиратиме сама, коли така справа. Вона влаштувалася на роботу в найближчому пельменному цеху, за кілька років примудрилася назбирати непогану суму.

Тільки присвячувати Рому, в те, скільки накопичень на її рахунку, вона не поспішала, благо той і не цікавився її грошима, тому що закрутив собі якийсь «бізнес», по вуха пішов у нього, і, здавалося, про весілля давно забув.

Подруга Женя, яка працювала в одному цеху разом з Оленою, висловлювала своє бачення ситуації:
– Як можна було закласти квартиру в бізнес, Олено? І де ви тепер мешкаєте?

– Не так уже й далеко, три зупинки від колишньої нашої квартири. Рома винайняв нам маленьку кімнату в гуртожитку.

– Що це за такий чоловік, – обурилася Женя, – а якби у вас були діти? Ось добре, що ти мене послухала і не поспішила з дітьми.

– Він у тебе дивний фрукт, то з весіллям тягне аж п’ять років, то взагалі квартиру продав! Небезпечно будувати з такою людиною сім’ю, це все одно, що на вулкані жити!

– Згодна з тобою, – кивнула головою Олена.

– Я давно вже хочу нормальну родину, дитину, облаштоване житло. Але для цього жодних умов немає.

– Я не сліпа, бачу, що він тягне час. А ось мама моя, Рому обожнює. Іноді мені здається, що вона його більше за мене любить!

– Вона порадила мені швидше опинитись в положенні, щоб Ромка вже точно мене в РАЦС відвів. А батько дав мені гроші. Сказав, збреши Роману, що ти їх сама заробила, швидше весілля зіграєте.

– Вони щовихідних намагаються приїхати, або відправити з родичами продукти, щоб нам допомогти. Мама з татом досі чекають на весілля, а мені так важко їх розчаровувати.

– Олено, – запропонувала раптом Женя. – Що у вас там, світ клином на Ромці твоєму зійшлося, чи що? Прокинься!

– Ти цілих п’ять років живеш у місті, але жодного разу не сходила ні в клуб, ні з ким не познайомилася. А поїхали після роботи до мене?

– Я дівчаток покличу, сходимо ввечері в кафе, чи в клуб. Це краще, ніж ти будеш у гуртожитку тупцювати біля плити.

Олена довго сумнівалася, але образа на Ромку за те, що залишив їх без даху над головою, взяла своє.

У квартирі Олена жила не одна, з батьками та братом, який і відчинив їм двері. Євгенія представила домашнім Олену:

– Це моя подруга Олена, ми разом працюємо, я вже вам розповідала всім про неї.

Олену зустріли тепло, Женя повела її у свою кімнату, де Олена зателефонувала Ромі.

– Я прийду пізно, у подруги затримаюся, – відзвітувала вона.

Дівчина чекала на гнівні крики, які були так притаманні Ромці. Раніше такий фінт не пройшов би, Рома дуже ревнував її до всіх поспіль, і вимагав, щоб вона сиділа вдома.

– Добре, – почула вона байдужу відповідь.

– Чим ви збиралися займатися?

– Нічим, пельмені ліпитимемо. Незабаром новий рік.

– А, ви ж дві колеги – пельменниці, – сказав чоловік.

– Будь ласка, відключи сама телефон, у мене руки зайняті, я за кермом.

Олена кивнула головою, та прибрала телефон. Але не відключила його, бо той раптом завис.

– Знову, – невдоволено трухнула апарат Олена.

– Потрібно телефон змінити.

Приклавши телефон до вуха, вона хотіла сповістити Ромку про те, що не може покласти слухавку. Але, почувши на тому кінці дроту жіночий сміх, здивувалася, та прислухалася.

– Хто тобі дзвонив? – Потрапив у поле її слуху чарівний дівочий голосок.

– Так, тітка дзвонила. Хоче пельменів для мене наліпити, – почула Олена сміливий голос Ромки.

Олена завмерла, притиснувши телефон до вуха, але нічого більше не почула: її мобільний погас, через хвилину він перезавантажився.

…Олена мовчки роздумувала над почутим цілий вечір. Їй захотілося повернутися в гуртожиток, та влаштувати Ромці допит, дізнатися, що то за дівчина була з ним.

– Олено, це Ольга, це Віка, вони нам покажуть гарний клуб, – відірвала від роздумів дівчину подруга.

– Але я жодного разу не була в таких місцях, – зіщулилася Олена.

– Ось і сходиш! – Заспокоїли її дівчата.

Вони оглянули Олену з голови до ніг, і їм не сподобався її зовнішній вигляд.

Ольга зголосилася її постригти, та зробити укладання, виявилося, що вона працює у салоні краси. Євгенія заглянула у свою шафу, і видала подрузі сукню та туфлі.

– Але я не ношу такі сукні, мені буде не затишно в ній, – засумнівалась Олена.

Роман забороняв їй фарбуватися та стригтися. Заявляв, що йому подобається її довга коса, подобається природний вигляд, а сміливе вбрання Олена ніколи не вдягала.

Коли вона вийшла з подругами з кімнати, брат подруги Льонька, ахнув:

– Оце нічого собі! Так, сестро. А знаєш, що? Я вас нікуди не пущу. Мало хто викраде таку красу.

– Ну ось ще, – обурилася Женя. – Ти молодший за мене, щоб вказувати!

– Мені вже двадцять два роки, нормальний вік, – образився Льоня.

Він зник у своїй кімнаті, й за хвилину вибіг з неї, модно одягнений.

– Я з вами піду! – Заявив він.

У галасливому клубі Леонід ні на мить не відходив від Олени.

– Загалом, у мене є наречений. Майже чоловік. Я за нього виходжу заміж, – наприкінці вечора повідомила йому Олена.

Настрій дівчини був на нулі. Вона все думала про Романа, і про ту дівчину, що була з ним у машині.
Леонід теж знітився.

Повернувшись в гуртожиток о першій годині ночі, Олена не застала Рому в кімнаті. Вона набрала його номер, слухавку довго ніхто не брав, нарешті він відповів їй пошепки:

– Ти чого дзвониш посеред ночі, Олено? Мені взагалі завтра на роботу з ранку, я сплю.

– Де ти спиш? – Здивувалася Олена.

– Я вирішив заночувати в друга, – пробурчав молодик. – Ти ж сама сказала, що пізно прийдеш від подруги! А я що маю, без вечері сидіти в порожній кімнаті один?

Вранці до Олени підійшла подруга Женя, і повідомила:

– Олено, я тут коли на роботу вранці йшла, бачила машину твого благовірного. Він виїжджав із двору будинку, де ви з ним раніше жили.

– Не може бути! – Здивувалася Олена. – Він повинен у друга бути. А може, друг його – це хтось із сусідів нашого колишнього дому?

– Можливо, – кивнула Женя. – Про всяк випадок, я б сходила в ту квартиру, і подивилася, хто в ній живе.

Олена довго дивилася на подругу. Безліч думок з’явилося в її голові. Після роботи дівчата пішли до квартири. І не дарма, на дзвінок їм відчинила молода симпатична дівчина.

– Доброго вечора, – взяла ініціативу в руки Женя. – Вибачте звичайно за занепокоєння, але ця квартира раніше належала Оленці. А вона забула на балконі деякі речі забрати. Ви нас не впустите на хвилинку?

Дівчина з ворожістю подивилася на Олену.

– Можете не прикидатися, я знаю, хто ви. Колишня співмешканка Ромки? Нема чого ходити тут і винюхувати! Я – наречена Ромки!

Дівчина виставила перед Оленою свою руку, на безіменному пальці якої красувалася обручка.

Нема про що було більше говорити, Олена розвернулася і побігла геть від злощасної квартири.

Женя прийшла в гуртожиток Олени трохи пізніше, вона вся горіла від обурення:

– Олено, дарма ти пішла, я продовжила розмову з цією дівкою і дізналася багато нового. Вона сказала, що Ромка не продавав квартиру, і вона досі належить йому!

– А її він покликав туди жити, бо збирається одружитися з нею! Уявляєш, який покидьок!

Від почутого світло потьмяніло перед очима Олени. Дівчина схопилася зі свого місця, і почала складати речі в сумки, часто втираючи сльози

– Значить, він обдурив мене, і одружуватися не збирався. Мені більше нема чого робити тут, – промовила вона.

– Куди ти зібралася? Олено, тобі треба дочекатися Романа, і поговорити з ним!

Тихо плачучи, Олена опустилася на стілець, і похитала головою:

– Не хочу. Я не хочу більше принижуватись перед ним. – Та він, швидше за все, навіть не прийде. Я тільки що помітила, що ніяких речей Ромки тут немає.

– Виходить, все правда, він все підлаштував, і обдурив мене, ніби його бізнес прогорів, щоб я звільнила йому житло! Що ж я мамі з татом тепер скажу?

– Ох, подруго, – зітхнула Женя. – Який він, слів немає! Тільки, куди ти зараз підеш, не думала? Ой, а поїхали до мене додому, я попрошу батьків, щоб ти пожила в моїй кімнаті. Ой, як чудово буде!

Коли дівчата виходили з речами вниз, і здавали ключ від кімнати вахтерці, та злякалася:

– Так ця кімната мого сина, він її здає. І я знаю, що ви не заплатили за неї вперед. Тож сплатіть за тиждень проживання.

– Що?! – Здивувалася Олена.

Вона засміялася, повернувшись до подруги:

– Ромка навіть за кімнату не заплатив! Яка ж я була сліпа!

Олена тимчасово оселилася у подруги. Найбільше тішився її приходом Леонід. Здається, він мав до Олени серйозні романтичні почуття.

Цей Новий рік Олена зустрічала у селі у батьків, куди приїхали запрошені нею Женя, Льоня, та їхні тато з мамою. Усі приїхали машиною, яку водив Леонід.

– Оце сюрприз! – Здивувалися гостям її батьки.

Батько пізніше підійшов до Олени і тихенько спитав:

– Я щось не зрозумів, а де Ромка?

– Ми з ним розлучилися.

Батько кивнув:

– Я так і знав, що до цього дійде. Адже він стільки років з весіллям тягнув. Ну нічого, які твої роки, може, пощастить, і зустрінеться гідна людина.

Їх сум швидко випарувався, після того як Олена розпакувала новорічний подарунок від Льоні. Це була мила каблучка з маленькою листівкою:

“Олено, ти вийдеш за мене заміж?”

– Написано було в ній.

…Олена змінила роботу після того, як вийшла заміж. Вона дуже змінилася зовні через те, що почала одягатися по-іншому.

Того дня вона приїхала з чоловіком в банк, щоб підписати документи на іпотеку. Гроші на початковий внесок у них були. Вона накопичила їх за п’ять років.

Коли Олена йшла по коридору установи, їй на шляху зустрівся Ромка. Той намагався взяти кредит. Справи в нього йшли, гірше нікуди: батьки його нової нареченої виставили купу умов перед шлюбом дочки, на які в нього немає грошей.

– Олено, це ти? – дуже здивувався Роман.

Він повірити не міг у те, що дівчина не плаче за ним в кутку, а має чудовий вигляд, і навіть хлопця собі знайшла. Олена нічого не відповіла йому, гордо пройшовши повз.

Вона вирішила, що ця підла, та підступна людина, яку вона скільки років кохала, та дбала про нього, більше не гідна ні слів, ні уваги. Його для неї просто не існує…

КІНЕЦЬ.