Соня та Матвій одружилися півтора року тому. Матвій мав свою однокімнатну квартиру. Не нову, але в хорошому місці.

У Соні була трикімнатна, але за неї ще чотири роки треба було іпотеку платити.

Вирішили вони, що житимуть у трикімнатній, а квартиру Матвія здаватимуть і цим коштом іпотеку виплачуватимуть.

Молода сім’я матеріально не потребувала. Матвій був менеджером у будівельній компанії, отримував непогану зарплатню. Соня мала свою крамницю жіночого одягу.

А рік тому батько Соні добудував будинок, і батьки переїхали до одного з котеджних селищ в передмісті. Тоді мама призначила Соню директором та зайнялася розведенням квітів на своїй ділянці.

Так що жили Соня і Матвій добре і вже замислювалися про дітей, тим більше, що Соні було двадцять шість, а Матвію – тридцять років.

Але тут сталася подія, яка похитнула їхній сімейний човен, а за певних умов, могла б і розбити його.

Річ у тім, що молодша сестра Матвія – Люба – отримала пропозицію руки та серця від свого колеги – Вадима.

За словами матері, це була не зовсім та партія, про яку вона мріяла для дочки, але оскільки Любі вже виповнилося двадцять вісім, а червоних вітрил на горизонті не маячило, батьки дали добро і почали готуватися до весілля.

Не будемо описувати цей метушливий, але щасливий для обох сімей час, тим більше, що подія, яка здивувала Соню, відбулася прямо на весіллі.

Гості вже добре поїли, хильнули, та подарували подарунки. Наречена і наречений встали, щоб подякувати їм, і після слів, звернених до всіх, Люба вимовила:

– А ще ми дуже вдячні моєму старшому братові Матвію, який на перший час надав нам свою однокімнатну квартиру. Дякую тобі, братику!

Соню здивував не сам вчинок чоловіка, а те, що він не порадився з нею, навіть не згадав про це. Вона хотіла знайти Матвія, який кудись відійшов у цей момент і спитати, чому він так вчинив, адже у них спільний бюджет. Але мама зупинила її:

– Не треба зараз про це говорити. Тим більше це свято, а ви можете посваритися. Потерпи бодай до завтра, а вранці спокійно спитай, чому він з тобою не порадився.

Весілля закінчилося, гості розійшлися, Соня та Матвій приїхали додому. Вона не стала ставити чоловікові жодних питань, хоча бачила, що він чекає на них і навіть готовий до «оборони».

Зате вранці, відразу після сніданку, прибираючи посуд, Соня сказала:

– Матвію, у мене до тебе два питання. Перше – чому ти не обговорив зі мною рішення пустити Любу з чоловіком у свою квартиру? І друге – як ми тепер платитимемо іпотеку, адже у нас не буде грошей за оренду?

– На перше запитання я відповім просто – це моя квартира, тому цілком природно, що я сам можу вирішувати, кого пускати туди жити.

– У Вадима своєї квартири немає, а жити з батьками дружини він не хоче, і платити за оренду вони не хочуть. Люба попросила, я їй не відмовив. А щодо іпотеки, не хвилюйся – я з усіма платежами розберуся.

На цьому розмова була закінчена.

Минуло два тижні. Настав термін платежу. Зайшовши у додаток банку, Соня побачила, що Матвій його сплатив. А ще через тиждень вона зателефонувала чоловікові й попросила його:

– Матвію, перекинь мені, будь ласка, на карту пару тисяч, я в крамниці, а тут таке гарне м’ясо для стейків. Хочу сьогодні на вечерю приготувати.

– А в мене всього п’ятсот гривень на карті, я ж іпотеку заплатив, – відповів він.

Коли Матвій сів вечеряти, Соня поставила перед ним тарілку зі смаженою картоплею, та салатник з маринованими огірками та помідорами з маминого городу.

– Ти, пам’ятаю, щось про стейки казала? – Запитав він у дружини.

– То ти ж грошей мені не переказав, а в мене не вистачило. Ось я і купила яйця, ковбасний сир, батон і кефір, – сказавши це, Соня налила собі в кухоль кефіру і сіла за стіл.

– Соня, ти ж директорка крамниці, хіба ти не можеш собі зарплату взяти, яку хочеш, хоч сто тисяч? А ти приносиш додому, як і я.

Соня насправді могла б брати собі більше грошей, як зарплату. Але вона на початку їхнього сімейного життя подумала, що це може викликати у Матвія почуття незручності й навіть принизити його.

Типу, я чоловік, а заробляю менше за дружину. Тому вона вкладала в сімейний бюджет стільки ж, скільки він.

У неї в робочому сейфі лежало близько мільйона на непередбачувані витрати, але основний прибуток, який давала крамниця, вона вкладала у розвиток бізнесу, та подумувала через п’ять років відкрити ще одну в іншому районі міста.

– Ти такий наївний, Матвію. Так, у мене в крамниці іноді старший продавець більше за мене отримує – тому що у неї оклад, плюс відсоток від продажу.

– А в мене залишок після того, як я всі податки заплачу і з працівниками розрахуюся. У мене працюють шість осіб – чотири продавчині, старша продавчиня, та прибиральниця.

– З метою економії я сама веду бухгалтерію. А по-хорошому треба бухгалтера брати. Якщо я тобі перерахую, скільки всяких страхових внесків за себе та за всіх працівників плачу, ти їх навіть не запам’ятаєш.

– А комуналка? За світло, воду та вивіз сміття теж платити треба. А якщо що зіпсується? Ось у нас днями металеві жалюзі, якими ми вікна на ніч зачиняємо, заїли.

– Довелося майстра викликати, за роботу та за терміновість платити. А вікна вітринні влітку щотижня мити треба – клінінг запрошуємо. Ось, що залишиться після всього цього – те моє.

Наступного дня Матвій поснідав яєчнею, до кави Соня зробила йому два бутерброди з ковбасним сиром.

А на вечерю подала макарони з підливою, приготовленою з дрібно нарізаної сосиски, цибулі та моркви. Сама вона знову обійшлася кефіром.

– Ти б хоч млинців до чаю напекла, – сказав дружині роздратований Матвій.

– Я дуже втомилася сьогодні, але обіцяю, що в неділю на сніданок обов’язково напечу тобі велику купу млинців! – Соня цмокнула чоловіка в щоку і пішла у ванну.

У суботу Соня, зваривши на сніданок вівсяну кашу, пішла на роботу, а Матвій вирішив з’їздити до сестри в гості, розраховуючи, що там його зустрінуть, як дорогого гостя.

Так, йому запропонували кухоль чаю, сестра посунула йому вазочку з пряниками та цукерками, проте Люба одразу сказала, що часу у них небагато, бо вони планують зараз піти в супермаркет, щоб закупити продукти на тиждень.

Дорогою додому на останні гроші Матвій заправив машину, заливши лише п’ять літрів, а в крамниці біля будинку купив собі на обід вермішель швидкого приготування зі смаком курки.

Вечеряючи смаженою картоплею з консервованими баклажанами, Матвій подумав, що у Люби з Вадимом сьогодні вечеря, напевно, багатша.

Та ще й Соня засмутила його:

– Я не знаю, чи зможу наступного місяця узяти собі зарплату. По-перше, продажів майже немає, після жіночого свята настав якийсь мерзлий сезон.

– А по-друге, постачальники просять сплатити нову літню колекцію авансом. А це – більше мільйона.

– А ти не можеш не брати цієї колекції? – спитав Матвій.

– А з чим же ми будемо працювати? Нині вже всі запитують літні речі.

– Це мені ще місяць давитися смаженою картоплею та макаронами? – обурився Матвій.

– Любий, я ж намагаюся готувати різноманітно. Вчора на вечерю були макарони із сиром. А позавчора спагеті з овочами. Завтра я планую приготувати рис з овочевою підливою.

– І ти знаєш, щось гарне все-таки в такій системі харчування є. Я замінила вечерю кефіром, і за цей місяць схудла на чотири кілограми.

– Вчора поміряла на роботі кілька літніх сарафанів – вони на мені сидять дивовижно! До літа залишилося лише два місяці, я думаю, що скину ще кілограмів п’ять, чи шість.

– А тобі я в суботу насмажу пиріжки – я пам’ятаю, бабуся такі пекла – вона начиняла їх товченою картоплею зі смаженою цибулею та часником. Було дуже смачно. Так, цієї суботи до нас прийдуть в гості мої батьки.

– Їх ти теж макаронами пригощатимеш? – поцікавився Матвій.

– Не хвилюйся, любий, все буде чудово.

У суботу, нагодувавши чоловіка гречаною кашею з молоком, Соня окупувала кухню. У кімнату звідти долинали запахи, що викликали у Матвія рясне слиновиділення.

Батьки прийшли до обіду.

Соня поставила на стіл гарну супницю з бабусиного сервізу, а поряд дві великі тарілки пиріжків – в одній із картоплею, в іншій із яйцями та зеленою цибулею.

– О! Грибний суп! – Вигукнула теща. – Це з тих білих, які ви збирали у ліску за нашим будинком?

Суп був смачний, пиріжки теж, але Матвієві дуже хотілося м’яса.

Він сподівався, що на друге Соня таки його приготувала. Але жодного другого не було взагалі. Після супу вона поставила на стіл чайні кухлі й принесла з кухні великий пиріг із варенням з аґрусу. Гості їли та нахвалювали.

– Соню, ти мене обгодувала, я зараз за кермо сісти не зможу – пузо не поміститься, – сказав батько, встаючи з-за столу.

Після обіду Соня з мамою пішли на кухню, щоб помити посуд та поговорити. Чоловіки залишились у кімнаті – по телевізору показували футбольний матч.

– Скільки ти його вже тримаєш без м’яса? – тихо спитала мама.

– Другий місяць, мені вже його шкода, та й самій щоразу вигадувати, щоб такого пісного приготувати, набридло, – так само тихо відповіла Соня.

– Нічого, потерпи ще трохи. А я зараз трохи прискорю події. Учора спеціально зі свахою телефоном деякі рецепти обговорила.

Вийшовши з кухні, вони приєдналися до чоловіків.

– Доню, де моя сумка? – Запитала мама. – Матвію, я вчора з твоєю мамою телефоном розмовляла, вона запитала у мене рецепт запеченого м’яса і жульєна з курки з вершками, які я у себе на ювілеї готувала.

– Сказала, що Вадиму – чоловікові Любочки – дуже сподобалися ці страви. Він хоче, щоб Люба навчилася готувати їх. Ось, візьми, передай мамі, я тут все докладно розписала, вони зрозуміють.

Матвій узяв рецепти та поклав їх у кишеню піджака. При цьому він мав такий вигляд, що Соні було шкода дивитися на чоловіка.

Вночі Матвію наснилася величезна пательня смаженого м’яса. Від нього виходив дивовижний аромат.

Матвій простяг руку, щоб взяти блюдо. Але де не взявся, з’явився Вадим і потяг пательню прямо в нього з-під носа.

А наступного ранку, поснідавши рисовою кашею, Матвій кудись пішов. Повернувся він уже до обіду і, з апетитом з’ївши залишки грибного супу з пиріжками, спитав дружину:

– Соня, а донька Марії Семенівни із чоловіком ще не знайшли собі квартиру?

– Ні, вона тільки сьогодні, коли ти пішов, знову дзвонила. А що?

– Подзвони їй, скажи, хай за тиждень заїжджають, – відповів Матвій.

– А як же Люба з Вадимом? – Запитала Соня.

– Вони до моїх батьків переїдуть, у трикімнатній квартирі вчотирьох якось розмістяться. Задовбався я вже ці макарони топтати…

Як вам хитрість тещі та дружини? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки.