— Ну от якби вона восени ці гроші в нас попросила, та ще, якби питання з Артемом вирішилося вдало. А ще краще, через рік би, але ні – треба зараз, – розповідає Олександра.

— А чого їй так загорілося? Вона при надії? Ні? Спокійно можуть почекати. Живуть разом просто так уже майже рік, ще хай поживуть.

А ще краще, хай назбирають самі, скільки їм треба, – знизує подруга плечима.

– І то сказати, немає грошей на весілля? Нічого його й справляти.

— Там жених просто одержимий цим весіллям, як і його батьки, – досадливо махає рукою Олександра.

– І найцікавіше, що його батьки готові оплатити весілля, щоб молоді не витрачалися, але тільки половину – умова, щоб ми теж вклалися.

Інакше й вони синові грошей не дадуть. Як на мене, краще б ці гроші вкласти в квартиру для молодих, але знову ж таки – не зараз.

Олександрі 48 років, заміжня, у них з чоловіком двоє дітей – доньці 24 роки й синові майже 18.

Батьки ще молоді, виглядають молодо, живуть, працюють, дітей піднімали без бабусь і дідусів, ті далеко живуть своїми турботами.

Подружжя 5 років тому закінчило виплачувати іпотеку за трикімнатну квартиру.

А починали в Києві з нуля, зовсім молодими, поетапно квартирне питання вирішували, вже маючи двох дітей.

Звісно, було важко, тільки кілька останніх років як «обросли жирком», стали щось відкладати.

Гроші на рахунку подружжя є, але цього літа вони планували махнути на море: все ж син школу закінчує, та й останні 4 роки не відпочивали зовсім.

— Уляна вчилася, звичайно, дуже непогано. Якось за неї й не хвилювалися, — зізнається Олександра.

— Вступила на бюджет, жила вдома, все досить легко пройшло.

А от вже  наш Артем у цьому плані, звичайно, від сестри відрізняється.

З лінощами, та й деякі предмети йому просто не давалися.

Бачачи таке, батьки вирішили, що вчити хлопця треба, навіть якщо це буде на платній основі.

До того ж, зараз вступити важче, ніж ті ж 6 років тому, коли вступала Уляна: багато категорій пільговиків.

Тож кошти подружжя збирало цілеспрямовано.

Добре, якщо вступить, а ні… будуть платити.

Ну й на поїздку залишать, занадто довго про це мріяли.

Уляна рік тому з’їхала на орендоване житло разом із молодим чоловіком, з яким зустрічалася до цього півтора року.

І донька, і її наречений працюють, але кар’єра в обох на самому початку ще.

Він працює за фахом, але отримує небагато, а Уляна влаштувалася, куди взяли. Буде міняти роботу, думала про це, принаймні.

На запитання батьків про подальше, донька завжди відповідала: буде видно, живемо й живемо.

А на початку квітня приголомшила матір з батьком новиною: вони одружуються, Артем зробив пропозицію, вона відповіла згодою.

Олександра з чоловіком розгубилися, але прийняли: цього слід було очікувати.

Думали, що розпишуться, тихо посидять у кафе разом із найближчою ріднею (решта в нареченої далеко, ніхто не приїде, занадто накладно).

Але донька сподівається зовсім на інше.

— Він хоче весілля. І обручки, і сукню, і машини, і голубів, і гостей, і другий день на турбазі. Ми подали заяву на липень. Гроші? Батьки йому дають гроші. Половину. Якщо ви теж дасте.

Ні, пропорційно кількості гостей з нашого боку, але в мене багато подруг і друзів.

І потім, не обірванкою ж мені заміж виходити, — тараторила донька, прагнучи донести до матері всю «глибину глибин», поки не перебили.

– У вас же заощадження є!

Видихнула й на матір з надією подивилася.

Олександра з чоловіком перезирнулися й обережно почали доносити до доньки свою точку зору: занадто спонтанно все в Уляни з нареченим вийшло.

Вони на таке ну точно вже не розраховували, на відпочинок вже дуже хотілося, братові вступати, невідомо, пройде на бюджетне місце чи ні.

— І взагалі, не знаю я нікого зараз, хто б закочував весілля на два дні, якщо, звичайно, не йдеться про зірок чи олігархів, — підсумувала Олександра.

– Давай ви ще раз подумаєте й вирішите: або ви чекаєте до осені чи ще рік, або… збираєте, ну або просто розпишетесь, бюджетно посидимо в ресторані.

З донькою на місці трапилася буквально істерика.

Кричала, що її наречений не хоче чекати, що їй соромно перед його батьками, вона як сирота безрідна, повинна розписуватися мало не потайки від друзів, щоб їх на весілля не кликати.

— І взагалі, Артем, звичайно, на першому місці у вас! Чому я вчилася сама й вступала сама, а синочка улюбленого ви страхуєте?

— Якби ти не вступила, — відповів батько. — Взяли б кредит, викрутилися б, але тебе теж би вчили.

— Чудово, — скипіла донька знову.

– Візьміть кредит і віддайте мені ці гроші на весілля. Раз на мене не витратили ні копійки, коли я вчилася, то чесно буде віддати мені ці кошти зараз. Чому все піде на Артема?

Олександра спробувала було ще раз почати пояснювати спочатку, що про весілля до цього дня й мови не було.

Вони не змогли підготуватися, а кредит брати, щоб когось здивувати – остання справа, мовляв, чекайте ви, збирайте, ми теж зберемо й допоможемо.

Але Уляна кричала зі злими сльозами своє, що її батьки не люблять, що їй незручно перед родичами нареченого за таке ставлення, що Артем у матері з батьком на першому місці.

Чоловік цих криків не витримав, ляснув різко по столу й гаркнув на зухвалу дівчину, що ніяких грошей вони їй взагалі тепер не дадуть.

— Виросла!? Заміж зібралася!? Вперед, мені з твоєю матір’ю ніхто ніяких весіль не оплачував, і ти переб’єшся. Геть пішла звідси, істеричко.

Донька вискочила, повідомлення матері надрукувала, що немає в неї ні мами з татом, ні брата.

На дзвінки вже майже місяць не відповідає, додому й носа не показує.

Чоловік зовні спокійний, але Олександра бачить, що він переживає те, що сталося.

І Артем переживає, сказав, що якщо не вступить на бюджет, до війська піде, не треба йому ніякого навчання.

Як бути в цій ситуації, поки що не зрозуміло…

КІНЕЦЬ.