Мене звати Ніна. Сина Артема я виховувала одна, намагалася влаштувати своє життя, але все невдало, чи то сама була поганою, чи то любила поганих.

З чоловіками та сином стосунки складалися поганими, оскільки вони виявлялися пристосуванцями, багатьом доводилося жертвувати, що собі не купиш, аби ситі були!

У дев’яності роки коли було думати хто, що принесе, так що працювала, як кінь. Коротко передісторію розповідаю тому, щоби було зрозуміло до чого це все.

Але все ж таки мені пощастило, зустріла я чоловіка правда він був одружений, але в моєму житті він зіграв для сина важливу роль. Він був нафтовиком, самодостатньою людиною, машина не машина, але й нам надавав маленьку допомогу, гроші були мізерні, але завжди вчасно, та й не в грошах справа, сам факт був у тому, що син у майбутньому обрав цю ж професію.

Минули роки навчання, училище, технікум, інститут, а на роботу без практики не беруть та й з тим чоловіком ми вже розлучилися на той момент. Довелося, сину влаштуватися на завод, але його він мало приваблював, йому хотілося не працювати, а заробляти, тому що йому це дозволяє його освіта.

Завжди сина підтримувала в його починаннях, щоб відкрити свою справу, залишалася без копійки, проблем було багато, але нас було не зламати, мріяли далі і продовжували жити, як уміли, не втрачаючи віри.

Одного дня він привів дівчину і каже, що він бачить її своєю дружиною, дівчинка була гарненькою, дурненькою, мене навіть десь тішило це.

Незабаром вона повідомила, що чекаю дитину. Я і цьому рада була, тим більше онучка, такою щасливою я навіть не пам’ятаю коли була.

Зіграла я їм весілля. Той колишній мій чоловік подарував їм гроші на обручки, пішли вибирати, ось із цього моменту все й почалося. Вона вибирає обручку, яка їй подобається, не дивлячись на ціну, я їй тактовно говорю, вам сума грошей подарована обом, так що розпорядися правильно, одному все, а іншому дріт.

Переконала я її насилу, що вибрати на таку суму можна і однакові обручки, та ще й з дорогоцінними каміннями. Після цього я стала для неї ворог номер один, що не все їй дісталося.

Неприємно було, але проковтнула. Меркантильна, думаю, але взяти з нас на той момент все одно не було чого.

Купила я їм машину «газель», щоб заробляв син, після зміни заводської він сідав на машину, щоби заробити. Внучка росла примхливою, у сина не вистачало фізичних сил, щоб допомогти своїй дружині, тут співати теща почала, що за батько, що не допомагає у вихованні.

Продали машину, почав заробляти менше, тепер уже тесть: «що за чоловік, що не може утримувати свою родину». Справа дійшла до розлучення, син запив, прав позбавили, ну загалом одне лихо не приходить.

Привела до тями сина, став на ноги, з’явився бізнес. Оскільки він дуже любить свою дочку, намагався повернути сім’ю.

Коли з’явилися гроші, вона сама швидко повернулася, зняли вони квартиру, живуть, але син почав цуратися мене. Весь його бізнес на мені, оскільки у нього проблеми з судовими приставами, він платить, але їм відразу все потрібно, а потрапив він у цю яму щойно став ігровим, сподівався на удачу, виграти і кинути всі гроші дружині до ніг, але не вийшло!

Мені доводилося працювати цілодобово, я думала, помру ю прямо на роботі, що могла все платила, не залишаючи собі майже нічого, мало того ще й синові на зарплату працівникам віддавала, аби справа просувалась. Терпіла, думаю, все одно прийдуть добрі часи.

Прийшли, але, не для мене. Меркантильність невістки з роками підтвердилася, та вона й не приховує, стосунки з нею складні у нас, оскільки ми за інтелектом різні. Піти вчитися на когось не хоче, крім магазинів нічого не визнає, дочку нікуди не водить.

Син мене напружувати почав, що, мовляв, бабусиний обов’язок, пояснюю, моє завдання любити, а виховувати мають батьки, коли треба з дитиною посидіти, ніколи не відмовляла, але дзвонити вони стали лише коли їм потрібно, а так і не згадають, коли їм не треба! Далі гірше, з’являлися гроші, він мені ультиматум поставив, розрахуватися з роботи, що я йому потрібна, допомагати по роботі.

Зараз удома, дуже пошкодувала, тепер сиджу з простягнутою рукою, коли він мені грошей дасть, буває і не дає, думаю, коли здогадається. Внучці нічого не купую, раз нема на що, бачу що внучці це не подобається.

Ходжу до них рідко, йду коли покличуть, коли їм у ресторан треба сходити, чим я харчуюся не цікавляться, наїмся у них, як кулька на смітнику, поки їх вдома немає, навіть знесилюю від переїдання. Образа не відпускає, за що?

Дякую ніколи не скажуть, усі як за належне приймають, та й не чекаю я, але озвучую, що так не гарно та не поважно. Подарував мені син машину, але їздити нею не можу, на страховку не дає, іноді сам бере, потім повертає.

Запитую, машина гаразд, каже, що так, якось змушена була сісти за кермо, а машина не справна, закрадаються в голову не добрі думки. До того кредит на себе йому взяла на круту машину, він спочатку платив, зараз не платить.

На всі мої прохання заплатити ігнорує, до того ще вирішували квартирне питання, віддала їм половину квартири, вийшла квартира студія. На Новий Рік не покликав, на дні народження теж.

Якось під’їхала до нього на роботу, він накричав на мене, виявилося він мене соромиться, начебто я шановна людина, член спілки письменників, маю інші звання. Чим могла, допомагала, прикро до розпачу, за що?

Буває, і просто можу у них пробачення попросити, мовляв, вибачте, якщо щось не так я сказала, а останнім часом мене занесли в своїх телефонах у чорний список!

Копаюся постійно в собі, що зробила не так, мучаюся від цього ще більше, начебто все так, каміння за пазухою не ношу, але плачу від того, що син наче душу дияволові продав, навіть соромно буває.

КІНЕЦЬ.