Пройшло вже 7 років, як я зустріла кохану людину, але бути разом нам не судилося. Коли ми познайомилися, то нам було по 20 років.

Іван запропонував мені зустрічатися, ми були дуже щасливі разом. Нам завжди було цікаво разом, багато в чому сходилися уподобання, звички, погляди на життя.

Він був для мене не просто коханим, а й другом, і братом. На мій День народження він подарував мені 100 троянд і ще одну, яка, як він сказав, ніколи не зав’яне, як і його кохання.

Ми зустрічалися три роки, потім Іван пішов служити. Я їздила до нього в іншу область, все привозила, чекала, переживала.

Їздили разом із його мамою, вона прекрасна людина, дуже хотіла, щоб ми одружилися. До закінчення служби залишилося лише два місяці, і ми посварилися, він сказав, що не планує одружитися, йому рано.

Зараз мені здається це таким безглуздим, але тоді я сприйняла це всерйоз. Ми перестали телефонувати одне одному, я не зустрічала його, та й він мене не кликав, не приїхав.

Мені було так прикро і боляче, через місяць я почала зустрічатися з іншим, якому я давно подобалася, поїхали разом відпочивати, я випадково дізналася, що чекаю дитину.

Той інший на колінах благав мене вийти заміж, присягався в коханні. Я вирішила залишити дитину, погодилася, побралися. Я думала, що зможу розпочати нове життя, що буде сім’я, і я буду коханою.

Іван дізнався, що я вийшла заміж, побажав щастя. З’явилася дочка, з чоловіком прожили півроку, і я подала на розлучення, бо він почав ображати мене, ще й свекруха ненавиділа. Я залишилася сама з маленькою дитиною на руках, чоловік відмовився від дочки.

Було дуже важко морально та матеріально, але я змогла пережити це. Невдовзі дочці 3 роки, я почала працювати, поки я на роботі з нею сидять батьки.

Іван подзвонив мені після того, як дізнався, що я розлучилася, ми зустрілися. Ми намагалися спілкуватися, я розуміла, який біль завдала йому.

Весь цей час я мучилася, мучилася, було боляче за свої помилки. Влітку він приїхав до мене без попередження на дачу, познайомився із донькою, ми провели вихідні як сім’я майже.

А потім він зник, не привітав із Днем народження, написав і звинуватив мене, що я зламала йому життя. Я вирішила припинити будь-яке спілкування раз і назавжди.

Я не можу повернути минуле, не можу виправити своїх помилок, я втомилася звинувачувати себе, тому обірвала зв’язок. Виходить, він просто помстився мені, хоча я можу його зрозуміти.

На особистому житті я поставила хрест, мені ніхто не потрібний, живу своєю маленькою сім’єю. Я знаю, що ніколи більше ні з ким не буду.

Мені завжди був потрібен лише Іван. Іване, я знаю, що ти мені не віриш і не любиш мене більше. Але знай, я тебе завжди любила, люблю зараз і любитиму завжди. Я бажаю тобі знайти щастя, любов і сім’ю.

КІНЕЦЬ.