«Ура, тату!», — закричав Сашко і кинувся батькові на шию. Віктор служив військовим ліkарем. За обов’язком служби він змушений був часто бути відсутнім удома і перебувати у тривалих відрядженнях. «А мама де?», — Запитав Віктор, помітивши, що Тетяни немає в квартирі.

«Мама в магазин пішла, а я раніше nлакав, а тепер малюю і не nлачу. А потім мені мама цукерки куnує», – пояснив Сашко. «А ще до нас тато Діма приходить, він мені машинки дарує і шоколадки». Потім у двері зайшла Тетяна. Було видно, що вона трохи розгубилася. «Ой, Вітя, я на тебе тільки через три дні чекала», — залепетала вона. «Або взагалі не чекала. У вас уже новий тато», — відповів Віктор. Тетяна зрозуміла, що син все розповів.

І тут її тон різко змінився. «Так, у мене є інший чоловік, я ним почуваюся справжньою жінкою. А тебе ніколи нема вдома, скільки це можна терпіти? Я зараз хочу жити, а не потім». Віктор зібрав речі у рюкзак. «На розлучення я подам сам. Я з сином бачитимуся, його ти в мене не забереш», — додав він.

Якось Віктор вирішив забрати хлопчика з дитячого садка. Був вже початок шостої, Сашко стояв похмурий біля паркану, інших дітей вже не було. Невдоволена вихователька розповіла, що це повторюється щодня і вона вже втомилася сидіти з дитиною довше за робочий день. Віктор забрав сина. А коли о 10 годині вечора хлопчик уже спав, зателефонувала Тетяна. «Син у тебе?», — Запитала вона.

«Пізно ти про нього згадала», — відповів Віктор. «Ти ж сам знаєш, що квартира службова і нас після роз лучення виселили, я змушена шукати іншу квартиру, у мене немає часу. Нехай він поки що поживе з тобою». Віктор зрозумів, що Тетяні не потрібний ні він, ні син. Вони стали жити разом. Ось тільки на роботі доводилося постійно шукати заміну. Віктор розумів, що хлопчикові потрібна мати.

Якось у парку з ними заговорила жінка похилого віку. «Ви мене вибачте, а де ваша мама, я часто вас тут зустрічаю, але без мами». Віктор розповів співрозмовниці про свою ситуацію. «Ви знаєте, я вихователька, тепер на пенсії. У мене є вільний час. Я можу приїжджати до вас у гості та доnомагати з хлопчиком».

Віктор був щасливий такій пропозиції. А потім трапився нещасний виnадок. Віктору довелося рятувати життя своїх товаришів по службі ціною свого власного. Потім була операція. Його теж врятували, але три тижні він знаходився практично непритомний. А коли прийшов до тями, то насамперед запитав, де син. «Ви не хвилю йтеся, з хлопчиком все добре. Вікторія Іванівна була змушена виїхати, от і привела його сюди.

Своїх дітей я не маю. Поки ви хво ріли, я забрала Сашка до себе. Ми з ним чудово ладнаємо. А вам потрібно одужувати, щоб самому піклуватися про сина». Віктор зрозумів, що доля надсилає йому шанс. І не міг сам у це повірити. Минув час, вони одружилися, Ірина виявилася гарною дружиною і вона справді любила Сашка.

Якось Віктор у домашньому одязі вийшов за хлібом і виnадково зустрівся з Тетяною. «Я не сумнівалася, що ти скотишся. А мій чоловік зараз зараз полковник. Залишився б зі мною тоді, то з тебе б толк вийшов». Віктор промовчав . Його син закінчував ВД В, і треба було їхати на вручення диплома.

Переодягнутися у форму Віктор не встиг, вирішив це зробити потім. І ось у літака доля знову звела його з Тетяною. «Знайомся, це мій kолишній», — сказала Тетяна товстенькому зарозумілому чоловікові. «Не всім полковниками бути, у когось життя не складається», — підсмикнула вона Віктора.

А він знову промовчав . Коли літак приземлився, біля трапа на Віктора чекав автомобіль з військовими номерами. «Товариш, генерал-полковник, машина готова!», — відрапортували хлопці. А Тетяна та її чоловік залишилися стояти з відкритими ротами. На святковому врученні дипломів Віктор пишався сином. «Знайомся, Сашко, це твоя мама», — представив він Тетяну. «Он моя мама», — сказав Сашко і пішов до Ірини, яка махала йому букетом квітів.