Віктор до тридцяти двох років не міг собі знайти дівчину, щоб отак раз і назавжди. Щоразу стосунки закінчувалися швидко. Завжди щось було негаразд. Одна виявлялася зануда, інша – жадібна, третя – лінива, четверта, п’ята…

А от так, щоб у ній все було чудово, ніяк не знаходилася.

Коли Віктор познайомився з Надією, одразу зрозумів, що це саме та дівчина. Надія виглядала молодшою за свої двадцять вісім років, була розумна, добра, дбайлива. Краса в ній була якась особлива, скромна. Це також дуже подобалося Вікторові.

Через півтора роки стосунків Віктор був готовий зробити пропозицію.

У вихідні вирішили з’їздити до батьків Надії, познайомитись. Надія всю дорогу переживала:

– Розумієш, у мене є сестра Люда, їй зараз вісімнадцять років. Вертихвістка, яких світ не бачив. Вона з дитинства дружить лише з хлопчиками. В голові одні наречені, косметика та вбрання. Мріє про багатого чоловіка. Переживаю, хоч би чогось не викинула. Любить вона справити на незнайомих людей враження. Не сприймай її серйозно, будь ласка.

– Перестань, я все розумію. Не треба соромитись за родичів.

Не через те переживала Надія, ох не через те.

Люда з першого моменту знайомства включила режим спокусниці і зачарувала Віктора.

Ось зачарувала, і Віктор із цим нічого зробити не міг. Люда була весела, чарівна, завзято сміялася, ще й красуня. Сестри були схожі, але Люда була красивішою. Віктор закохався. З першого погляду закохався. Всі для нього перестали існувати, тільки ця прекрасна Людмила.

Мама шикала на Люду, намагалася надоумити, але все було марно. З гостей Віктор поїхав із Людмилою.

Надія не розуміла, як інтелігентний, розумний Віктор міг повестися на дешевий флірт сестри.

Надія не чекала такого повороту подій, плакала, дзвонила сестрі із запитанням: «Навіщо вона так вчинила?» Людмила скидала дзвінки. Мама втішала.

Тяжко переживала розлучення Надія, було прикро. Час минав, переживання пройшли.

За півроку прийшла в гості сестра.

– Навіщо прийшла?

– Запитала суворо Надія.

– Та годі, чого ображатися? – махнула рукою Люда.

– Спочатку хотіла просто перевірити, чи зрадить він тобі чи ні. А раз клюнув, значить, він не вартий тебе. Отже, врятувала тебе. Нічого поганого не сталося. Усі живі.

– Навіщо прийшла? – повторила питання Надія.

– Навіщо, навіщо. Він же не щасливий зі мною, я бачу. Та й не потрібен він мені, мені багатшого треба. Може, помиритеся? У мене таке враження, що я відповідальна за нього просто так кинути не можу. Потрібно передати комусь.

– Він кошеня, чи що? Передавати його в добрі руки, – посміхнулася Надія.

– Точно, кошеня, – засміялася Люда.

– То що, забереш?

– Ні! – рішуче сказала Надія і вказала сестрі на двері.

– Отже, просто кину, – зітхнула сестра і пішла.

Через тиждень і Віктор почав просити про прощення, і мама вмовляє пробачити і Віктора, і сестру.

А Надія заблокувала номери телефонів Віктора та сестри та відчула себе щасливою!

КІНЕЦЬ.