Віктор з Ганною лягли спати. Однак заснути їм не вдалося. Рівно через три хвилини їхня кішка так занявчала, що, здавалося, вона зараз розбудить усе село!

– От же ж! – вигукнув Віктор і роздратовано скинув ковдру.

– Ну, я зараз…

– Ти куди?! – спитала Ганна.

– Піду закрию віконниці з того боку, щоб не чути цього нявчання! – сказав чоловік. Вдягнувшись, Віктор взяв ліхтарик і вийшов у сіни, а Ганна залишилася чекати його в кімнаті. Як тільки чоловік зачинив за собою двері, Ганна одразу ж почула його галас: – Ганно! Ганно! Швидше! Сюди! Вона вискочила за чоловіком і ахнула від побаченого.

– Вітю, поспішай! – гукнула Ганна, стоячи у коридорі. – Зараз такі затори почнуться, що ми з тобою до села тільки надвечір доберемося!

– Іду я, йду! – відповів чоловік, виходячи з кухні. У руках він тримав важкий ящик із розсадою.

– Я ж не спеціально час тягну. Знаю, що зараз усі дачники за місто рушать, але помідори залишити теж не можу. Їх пора у ґрунт висаджувати.

– Гаразд, закинь цю сумку на плече, а я кошик з продуктами сама візьму, – відповіла жінка і попрямувала до виходу.

– Як скажеш, люба.

Віктор і Ганна одружилися 20 років тому, коли були студентами. Народивши і виховавши двох дітей, вони, нарешті, зажили вільним життям. Їхні сини давно виросли й поїхали з дому. Іноді діти приїжджали до батьків, але ніколи не залишалися надовго.

Щоб не сумувати у вихідні, свята й у відпустці, Віктор і Ганна вирішили купити дачу. Вони купили чудовий будиночок у селі і почали проводити там усю весну й літо.

– Треба заправити машину. Паливо закінчується, – сказав Вітя, коли вони з Ганною були вже на півдорозі до села.

– Давай, – кивнула дружина.

Через десять хвилин вони заїхали на заправку, яка знаходилася на перехресті між двома селами. Поки Віктор розплачувався за пальне, Ганна сиділа в салоні й дивилася у вікно машини. Раптом вона побачила кішку, яка терлася мордочкою об сусідню колонку і жалібно нявкала в слід кожному хто проходив повз.

Ганні стало шкода худу і виснажену кішку. Вона завжди любила тварин, але не наважувалася завести. Вітя постійно твердив, що жодних котів, папуг і хом’яків у їхній родині не буде. Мовляв, це не лише затратна, а й важка справа. Чоловік терпіти не міг шерсть та інше сміття, яке завжди йшло в комплекті з будь-якими тваринами.

Побачивши кішку на заправці, Ганна все таки не витримала. Вона вийшла з машини, покликала її до себе і взяла її на руки.

– Яка ж ти худенька! Давно не їла, так?

– Мʼя-я-в, – жалібно пискнула та, ніби розуміючи, про що питала її незнайомка.

– Ой, я ж маю ковбаску! Домашня! – раптом згадала жінка і полізла в одну з сумок, що лежали на задньому сидінні. – На, візьми. Поїж.

Відчувши приємний аромат м’ясного виробу, кішка кинулася до ковбаси і стала квапливо ковтати невеликі шматки. У цей момент у машину повернувся Віктор. Побачивши кішку в салоні, чоловік здивувався.

– Це що таке?!

– Кішечка, – злякано відповіла дружина і погладила тваринку.

– Звідки?!

– З вулиці.

– Зрозуміло. Гаразд, лишай її й поїхали!

– Лишати? – обережно перепитала Ганна. – Тут дорога. Вона легко втрапить під машину!

– І що ти пропонуєш? – пирхнув Вітя.

– Візьмемо з собою. Залишимо в селі. Там їй буде безпечніше.

Віктор не став сперечатися з Ганною, бо ззаду його підганяла інша машина. Він тільки зиркнув на дружину і завів двигун.

Коли вони доїхали до своєї дачі, жінка одразу випустила кішку на волю. Але підгодована тваринка не збиралася уникати нової господині.

– Ну ось! Тепер буде біля нашого будинку ходити! – невдоволено сказав Віктор.

– І що? Нехай на подвірʼї живе. Жаль, чи що? Їй багато не треба.

Миритися з новою мешканкою дачі Вітя не збирався. Поки Ганна не бачила, він постійно намагався позбавитися кішки. Чоловік регулярно виганяв її, а одного разу навіть вивіз кішку на інший кінець села.

Але спроби Віктора позбутися вихованки так і не закінчилися успіхом. Кішка все одно поверталася до Ганни, і та з задоволенням підгодовувала її домашньою їжею.

Одного дня на вулиці була прохолодна дощова погода. Вони з’їздили до найближчого районного центру по продукти, а потім Віктор пішов до сусіда по дачі. Той попросив його допомогти з якоюсь роботою у сараї.

Коли чоловік повернувся, то побачив у хаті неприємну картину. Ганна, скориставшись відсутністю чоловіка, завела вуличну кішку додому і викупала її. Біла і пухнаста тваринка задоволена лежала на дивані. Це дуже розізлило Вітю.

– Брись! – вигукнув він.

Кішечка злякалася і шмигнула під ковдру.

– Ганно, навіщо ти завела її додому?!

– Вітю, на вулиці мокро й холодно. Вона ж занедужає!

– А ми не занедужаємо? – насупився чоловік. – Думаєш, ця кішка здорова? Напевно, у неї блохи і ще щось є!

– Я її обробила спеціальними краплями. Значить, вона здоровіша за нас буде, – відповіла жінка.

– Якщо ти задумала перевезти цю кішку в місто, то попереджаю: я цього не дозволю! – насупився Віктор. Він чудово знав, що дружина не просто так помила й обробила її. – Бери її й вистав на вулицю!

– Ти у своєму розумі, Вітю?! – вигукнула Ганна. – Мурка вся мокра! Якщо я випущу її, вона відразу занедужає!

– Мурка… – буркнув чоловік. – Гаразд, але коли погода вщухне, я сам її винесу!

Спочатку Ганна думала, що чоловік тільки на словах так каже, але через два дні Віктор дотримався обіцянки. Коли хмари розійшлися, і стало світити сонце, чоловік упіймав кішечку і виніс її на вулицю.

– Який ти безсердечний, – майже плакала Ганна.– Як тобі не шкода тваринки?

– Ну от почалося! – закотив очі Віктор. – А я ж знав, що не треба забирати її з заправки! Давай не будемо сваритися через цю кішку, гаразд? Ти завжди знала, як я ставлюся до тварин у домі. Для тебе це не новина!

– Не новина… – З образою в голосі сказала Ганна. Вона не стала сперечатися із чоловіком. Вітя й справді не любив тварин, і з цим нічого не можна було вдіяти.

Залишивши кішку на подвірʼї, вони продовжили займатися дачними справами. Час минав. Незабаром дачникам настав час повертатися до міста. Чим швидше цей день наближався, тим неспокійнішою ставала Ганна.

Жінка не хотіла залишати бідну кішечку на самоті, проте Вітя нізащо не погодився б узяти її в місто.

Але одного разу стався випадок, після якого упертий чоловік кардинально змінив своє ставлення до тваринки.

В одну з теплих літніх ночей, коли вони міцно спали в сільському будинку, з вікна почувся дивний скрегіт.

Віктор крізь сон почув цей незвичайний звук. Він прокинувся й спробував зрозуміти, що відбувається.

– Ганно! – торкнувшись дружину за плече, сказав Вітя. – Ти чуєш?

– Га? Що сталося? – прокинулася жінка.

– Чуєш звук? Наче хтось шкребеться.

– Так, чую. Що це таке?

– Не знаю, – сказав Віктор. – Звук іде з боку вікна.

Чоловік встав і підійшов до вікна. Спочатку він нічого не побачив крізь сітку, але потім придивився і помітив кішку. Мурка сиділа на виступі і точила пазурі об дерев’яні віконниці.

– Мʼяв! – пискнула вона, коли помітила Вітю.

– Брись! – вигукнув чоловік.

Кішка злякалася і зістрибнула з карнизу.

– От же ж! Спати не дає!

– Може, вона голодна? – припустила Ганна.

– І що? Підеш годувати її о третій годині ночі? Спи давай! – відповів чоловік і ліг набік.

Однак заснути їм не вдалося. Рівно за три хвилини кішка так сильно занявчала, що, здавалося, вона зараз розбудить усе село.

– От же ж! – знову вигукнув Віктор і роздратовано скинув ковдру. – Ну, я зараз…

– Ти куди?! – спитала Ганна, коли чоловік став квапливо вдягатися. – Не чіпай її! Чуєш?!

– І не збирався! – пирхнув чоловік. – От іще! Робити мені нічого, о третій ночі за твоєю кішкою бігати! Піду закрию віконниці з того боку, щоб не чути цього.

Вдягнувшись, Віктор взяв ліхтарик і вийшов у сіни, а Ганна залишилася чекати його в кімнаті.

Як тільки чоловік зачинив за собою двері, дружина одразу почула його галас:

– Ганно! Ганно! Швидше! Сюди!

Дружина так злякалася, що вискочила за чоловіком боса і в одній сорочці. Тільки вона хотіла запитати, що трапилося, як ахнула від побаченого.

Усі сіни були в диму, а на одній із стін виднілися язики полум’я.

– Неси вогнегасник! Швидше! – вигукнув Віктор, намагаючись подолати вогонь підручними засобами.

Ганна забігла на кухню, схопила червоний балон і віддала його Віті. Чоловікові знадобилося кілька хвилин, щоб погасити полум’я.

– Що трапилося? Чому стіна спалахнула?! – схопившись за голову, спитала Ганна.

– Будинок старий! Ось що трапилося, – роздивляючись стіну, яка обгоріла, сказав Віктор. – Проводку треба міняти…

– Як добре, що ми встигли загасити вогонь, – видихнула Ганна і з жахом подивилась на чоловіка. – А якби ми не прокинулися?

– Тоді не знаю, що було б, – похмуро відповів Вітя. – Скажи своїй кішці дякую. Вона врятувала наші життя…

– Ого, – сказала жінка.

Цієї ночі вони так і не повернулися в ліжко. До світанку вони провітрювали будиночок і намагалися ліквідувати наслідки.

Якоїсь миті в хату пробралася кішка і почала крутитися біля ніг господарів.

Ганна спочатку злякалася, що Віктор знову її вижене, але чоловік жодного слова не сказав.

Після цієї історії Віктор став по-іншому ставитися до вихованиці. Наприкінці літа він навіть сам запропонував дружині забрати кішечку в місто.

– Впевнений? – здивовано спитала Ганна. – Ти ж казав, що в нашій квартирі котів ніколи не буде?

– Котів – ні, – усміхнувся чоловік. – А от янгол-охоронець має бути завжди поруч.

З цього часу Мурка й Віктор були найближчими друзями.

Чоловік, який раніше не міг терпіти тваринок, тепер постійно грався із кішкою.

Та історія переконала його, що домашні улюбленці можуть не тільки робити збитки, а й передчувати різні нехороші події…