-Мамо, щось трапилося? -Не хвилюйся, синку, турбуватися нема про що. Сьогодні я знайшла в нашій поштовій скриньці листа двід якоїсь Олени Нікітенко з села Калинівка.

Лист – така рідкість у наші дні. Може, ти заїдеш дорогою і забереш його? Віктор знав це село, бо одного разу був там у відрядженні, але відтоді, як він там бував, минуло п’ять років.

Тоді Віктор був звичайним торговим представником, який блукав селами, укладаючи контракти з місцевими магазинами на постачання товарів. Щодо особистого життя, то Віктору пощастило з дружиною.

Вона була дочкою власника їхнього підприємства і прийшла до них працювати. Спочатку вони спілкувалися в основному по роботі,

а потім покохали одне одного та одружилися. Протягом трьох років їхнього шлюбу вони намагалися завести дитину, але Ользі не вдалося завагітніти.

Вони пройшли безліч обстежень, і результат завжди був той самий: Ольга ніколи не змогла б стати матір’ю. Після вечері Віктор розкрив листа, який забрав у матері, і прочитав його.

Лист був від Ніниної бабусі. Ніна – дівчина, з якою він познайомився в Калинівці, і мав короткий роман.

У листі йшлося про те, що Ніна народила хлопчика Ігоря, і він був сином Віктора. На жаль, Ніна померла під час пологів, і Ігор жив зі своєю бабусею. Але через вік вона більше не могла піклуватися про Ігоря.

Вона боялася, що хлопчика заберуть до дитячого будинку, тож написала Вікторові. Віктор був здивований і не знав, як Ольга відреагує.

Однак Ольга, вислухавши чоловіка, залишилася спокійною і сказала: -Збирайся. Ми їдемо до Калинівки. Вони відвідали Ігоря та його бабусю, купили хлопчику подарунки. Вони хотіли негайно забрати хлопчика із собою, але він не наважувався залишити свою бабусю.

Вони запропонували взяти й бабусю – і вона погодилася. Віктор та Ольга подали прохання до органів опіки, і ті пообіцяли видати дозвіл якнайшвидше.

Згодом Ігор став законним сином Віктора. Батьки Віктора та Ольги були здивовані новим поповненням у сім’ї, але згодом звикли до цього. Вони були щасливі, що у подружжя тепер повноцінна сім’я.

КІНЕЦЬ.