– Із цим треба щось вирішувати! – Віктор потягнувся – настав час вставати, у вихідні хоч можна виспатися трохи.

А на тижні знову клопоти – замовлень повно. Та й добре, що роботи багато, адже на сім’ю треба заробляти!

А якщо на дивані сидіти, то нічого не заробиш.

Старша їхня дочка Катя вже в дев’ятому класі, доросла вже. Так ще пару років і чекай нареченого.

А молодший, синочок Миколка, ще малий зовсім, у садок ходить.

Одна назва, що ходить.

Маринка із лікарняних не вилазить! Тільки пішов – знову носом шморгає!

Ну скільки можна?! То хоч у Маринки плюсом дохід би йшов, а то все на Вікторі…

– Он твоя мама на пенсію вийшла, так їй по-моєму зовсім робити нічого, – сказав Віктор дружині. – Уяви тільки, вона живе сама й не працює! Та вона від нудьги й вигадує, то в неї йога, то басейн, то ще щось! Ніби вона раніше ж не була прихильницею спорту?

Віктор ще раз потягнувся і підвівся. Марина вже кашу зварила, гукнула з кухні:

– А тобі що, хай ходить собі на йоги!

– А те, що могла б і з Миколкою посидіти, а вона навіть і не пропонує! – докірливо сказав Віктор.

– Мама, між іншим, нам і з Катрусею допомагала, і з Миколкою, коли він маленький був, а ось твої не дуже-то й хотіли!

А потім ти заявив:

– Що це? Як не прийду з роботи, а Світлана Сергіївна все у нас? Відпочити родиною неможливо!

Ну мені й довелося свою мамі делікатно сказати, що ми самі справляємося! – ображено заявила Марина.

– Мої не хотіли? – Віктор обурено почав їсти рисову кашу, впустив трохи на стіл, і ще більше розійшовся:

– Та Катя з Миколкою і так влітку по два місяці в селі у моїх сидять! А ти що значить хочеш, щоб моя мама до нас жити приїхала?

Марина змінилася на обличчі.

– Ні, не хочу, ти ж сам перший бурчати будеш, що жити треба окремо! – сказала вона. – Я ж до мами твоєї, до Тетяни Андріївни, чудово ставлюся, поважаю її.

Дітей виховувала без нічого, все руками прала, доки пралка не зʼявилася.

Взагалі не розумію, як вони жили! Тож якщо ти хочеш, щоб моя мама з Миколкою сиділа, тепер краще сам її попроси…

…Увечері Віктор зателефонував тещі.

– Доброго дня, Світлано Сергіївно, – сказав він. – У мене до вас важливе прохання. Чи не могли б ви приїхати і посидіти з вашим улюбленим онуком Миколкою?

– Посидіти кажеш, зятьку… – сказала теща. – Ну добре, я згодна! Але в мене є одна умова.

– Яка ще умова? – здивувався Віктор.

– Ти Миколку до мене привозь, тут всього три зупинки, а ввечері можете його забирати, як із садка.

А я не хочу вам заважати. Ти з роботи втомлений приходиш, а я тобі надокучаю. З тещею краще на відстані бути, адже так, Вітю?

Віктор почервонів, добре, що Світлана Сергіївна його не бачить.

А пізніше він запитав у Марини:

– Ти що, мамі своїй казала, що вона мені заважає?

– Вітю, ну навіщо я таке мамі говоритиму, що за нісенітниці?! – ахнула жінка. – Ну, що вирішили? Що Миколка рік перед школою в садок не ходитиме, а буде в бабусі?

Ну і добре, може він нарешті так часто слабий не буде.

Шкода звісно, в садку ж спілкування й заняття, але що робити…

А влітку до твоїх поїде, на свіже повітря…

…Миколка поїхав до бабусі Світлани, а Марину одразу ж завантажили на роботі так, що довелося понаднормово залишатися.

Віктор теж зі своїми замовленнями по області розʼїжджав до ночі, тож Миколу не вдавалося вечорами від бабусі забирати.

У п’ятницю Світлана Сергіївна зателефонувала й запропонувала онука на вихідні залишити в неї:

– Маринко, я ж все розумію, ви за тиждень так втомилися, що вам відпочити треба.

А ми з Миколкою вже намітили собі біля нашого озера в парку на атракціони піти.

Бо на тижні ми зайняті були, й встигли. Тож ти й Віті передай – нехай відпочине!

Марина спочатку повз вуха пропустила слова мами, що вони з Миколкою на тижні були зайняті.

Але коли вона переказувала Віктору розмову, той здивувався:

– Оце діловиті? Ну гаразд ми працюємо, а вони чим зайняті весь час? Є ж такі люди, люблять із себе діловитих показувати! Ні, Марино, я без образ, моя мати теж вічно як почне з сусідкою, так і розказують одна одній, хто скільки банок закрив, і скільки чого зробив.

Я насправді не рахував, але на мою думку це нереально…

…Через три тижні веселий Миколка зателефонував батькам.

– Мамо, тату, ви ще не забули, як я виглядаю?! – сказав малий.

Віктор з Мариною перезирнулися – точно бабуся Світлана навчила, хто ж іще?!

– Синку, ти жартуєш? – ахнула Марина. – А ми тільки дзвонити вам хотіли, ми з татом на ці вихідні тебе заберемо і з Катрусею разом їдемо на річку на два дні. Тато намет купив і човен, рибку ловитимемо, юшку зваримо і в наметі ночуватимемо!

Це ж справжнісінька подорож!

– Ого, бабуся мені теж сказала, що я майже готовий! – зрадів Микола.

– До чого готовий? – не зрозуміла Марина, але Микола передав телефон бабусі Світлані.

– Ну що, мої любі, забирайте сина, сподіваюся ви будете задоволені! – сказала жінка.

Коли Віктор з Мариною побачили Миколу, то ахнули від несподіванки!

Їм здалося, що за три тижні він дуже виріс і зміцнів.

– Так і є, – усміхнулася Світлана Сергіївна. – Ми ж із Миколкою разом і в басейн ходили, і на пробіжки парком.

А ще він навчився пилососити і мити посуд, у нас тільки почитати час і залишався, так зайняті були важливими справами.

Зате спав він чудово й апетит має прекрасний.

– Оце так, все ж таки наші батьки вміють жити! – захоплювався Віктор, збираючи з сином хмиз для багаття. – І нас виховали, і внуків знають, як доглянути і направити в правильному напрямку.

А скоро Миколка до бабусі Тані в село поїде. Там вона йому теж заняття знайде, вже казала. І нудьга одразу пройде, і слабий не буде!

Тож не посміюватися треба з наших батьків, а приклад із них брати!

Щоб потім на пенсії на якусь йогу ходити і бути у такій же ж чудовій формі, як твоя мама.

І даремно я казав, що мамі твоїй робити нічого, Марино.

Світлана Сергіївна найважливішою справою зайнята!

Вона нам показує, що в будь-якому віці можна жити гідно й цікаво!

КІНЕЦЬ.