Оля закохалася у Віктора з першого погляду. Високий, русявий молодий чоловік із ясними синіми очима підкорив її своїм спокоєм, розважливістю та добротою. Незважаючи на десятирічну різницю у віці, вже наявний за плечима Віктора один шлюб і наявність дитини, Оля охоче погодилася вийти за нього заміж.

День знайомства із батьками Віктора Оля запам’ятала на все життя. Побачивши дівчину, майбутня свекруха невдоволено хмикнула і поцікавилася у сина:

-Ти ж хотів представити нам свою наречену.

-Ну так це вона і є! – радісно посміхнувся чоловік. – Знайомтеся, це Оля!

-Так? – невдоволено знизала плечима Євгенія Віталіївна і вирушила до кімнати. — А я чомусь подумала, що ти вирішив найняти помічницю по господарству.

Опішивши від такої зустрічі, Оля запитливо подивилася на нареченого.

-Не зважай, – втішив її Віктор, – мама просто не вміє жартувати.

Весь вечір Євгенія Віталіївна, вдаючи, що зовсім не помічає Олю, розповідала синові про його колишню дружину. Про те яка та розумниця і красуня.

-Маргариточка частіше тебе дзвонить, запитує про наше з татом здоров’я. А днями забігала. Ти знаєш, вона так погарнішала! Принесла нам власноруч приготований пиріг. Я таких зроду не їла!! – Жінка в підтвердженні слів у блаженстві закотила очі, потім кинула на Оля зарозумілий погляд. – Маргариточка завжди чудово готувала!

-Оля теж чудова господиня, – посміхаючись і обіймаючи Олю, відповів Віктор.

-Так? – у голосі Євгенії Віталіївни чулося стільки зневажливої поблажливості, що Олі захотілося втекти. – А де ви житимете? Ти знаєш, Вітю, я вашу з Ритою кімнату пристосувала під свій гардероб. Так що…

-Не хвилюйся, мамо, у Олі є квартира, – сказав Віктор і почав прощатися.

-Вітя, мені здається, я не сподобалася твоїм батькам! – Сказала Оля, коли вони з Віктором вийшли з дому.

-Ти перебільшуєш. Просто Рита – дочка друга мого батька. Тато з Леонідом Олексійовичем давні друзі та партнери з бізнесу. Нас із Ритою з дитинства сватали, а ми по молодості, не розумні були одружилися. І лише коли народилася Світлана я зрозумів, що дружина з Рити погана. Її нічого не цікавило, окрім магазинів та розваг. Я думав, що ми розлучимося з нею полюбовно і вона із задоволенням віддасть мені дочку, тому що займатися з нею категорично не хотіла. Але Рита стала в позу. Ми довго судилися і Світлана залишилася з нею.

-Чому твоя мама до неї так добре ставиться?

-Бо Рита була дуже вигідним варіантом. Як я вже казав, наші батьки товаришують та спільно ведуть бізнес. Не хвилюйся, мама до тебе звикне і зрозуміє, що ти найкраща дівчина на світі!

Але з кожним днем ставало лише гірше. Якщо до весілля Євгенія Віталіївна ще якось стримувала себе, прикидаючись, що не помічає наречену сина, то після одруження стала відкрито говорити яка Оля невміха, погано готує, погано дбає про чоловіка, і взагалі…

-Ти що не розумієш, – зневажливо оглядаючи невістку з голови до ніг, говорила свекруха, – що поруч із моїм сином виглядаєш погано? Ну, зроби собі зачіску! Макіяж! Одягнися нормально, зрештою! Куди ти витрачаєш зарплату мого сина, що так виглядаєш?

На щастя, це чув Віктор і посварився на матір:

-Мамо! Ще раз я почую, що ти так відгукуєшся про мою дружину, я перестану з тобою спілкуватися! Негайно припиняй! Інакше я поговорю з батьком! Оля найпрекрасніша дівчина і я її люблю!

З цього дня Євгенія Віталіївна стала стриманіше щодо Олі, але стала з подвоєною силою розхвалювати колишню синову дружину. Та й Маргарита, яка раніше ніколи не дзвонила Віктору, раптом активізувалася.

-Вітя, – воркувала вона в трубку, – ти зовсім перестав спілкуватися зі Світланою! Може, сходимо всі разом кудись у вихідні?

-Ти сама не даєш мені бачитися з дитиною! – дратувався Віктор. – Я із задоволенням візьму доньку на вихідні. Без тебе!

-Але … Я ж мати! – намагалася заперечити Маргарита. – Як я її відпущу?

-Ти відпускаєш її до рідного батька!

-Але … У тебе ж нова ДРУЖИНА! – уїдливо повідомила Маргарита.

-На відміну від тебе, Оля прекрасна, добра і турботлива людина. Упевнений, вона подбати про Світлану не гірше за тебе! – сказав усе це, Віктор кинув слухавку і небезпечно глянув на Олю.

-Звичайно, я буду рада познайомитися з твоєю донькою! – усміхнулася дівчина.

Через кілька днів Оля розглядала у себе на порозі маленьку дівчинку з яскраво-апельсиновими кучерями і синіми очима, як у тата. Дівчинка з побоюванням поглядала на Оля і тулилася до батька.

-А ходімо пити чай! – радісно запропонувала Оля. Вона полюбила цю дівчинку з першого погляду, як і її батька.

Спочатку Світлана хвилювалася, і соромилася зробити зайвий рух. Оля зробила чимало зусиль, щоб дівчинка перестала її цуратися і через якийсь час Світлана поводилася як звичайна дитина.

Маргарита все частіше стала приводити Світлану до колишнього чоловіка.

Під приводом, що дівчинка нудьгує. Оля та Віктор із задоволенням поралися з дитиною і та відповідала їм взаємністю.

-Ти знаєш, Оля, – поділилася одного разу дівчинка, коли Віктора не було вдома, – мама не розмовляє зі мною.

-Як це? – здивувалася жінка.

-Коли я повертаюся до мами, вона відсилає мене до своєї кімнати і велить не заважати. І ніколи зі мною не грає та нікуди не ходить! Можна я з вами житиму? – Дівчинка рвучко обняла Олю. У дівчини на очі навернулися сльози.

-Я б дуже цього хотіла, Світланко, – стримуючи тремтіння в голосі, промовила Оля, – але … Твоя мама, напевно, не погодиться.

-Чому? Адже я все одно їй не потрібна! – У розпачі вигукнула Світлана.

-Ну що ти таке кажеш? Мама тебе дуже любить! Просто… Вона… Зайнята…

-Чим? Вона не працює! Весь час з подружками чи ходить по магазинах. А мене не бере! Оля! Візьми мене до себе!

-Добре, сонечко, я поговорю з твоїм татом. Він щось придумає, – відповіла Оля, погладжуючи дівчинку по кучерях.

-Я вже думав над цим, – задумливо промовив Віктор, коли Оля переповіла йому розмову з дочкою, – але Рита впирається. Їй і справді не потрібна дочка, але вона хоче насолити мені, що розлучився з нею. Але я обов’язково щось придумаю!

Дні йшли за днями, але Віктору так і не виходило вмовити колишню дружину віддати йому дитину, не дивлячись на те, що Рита все частіше відправляла Світлану до чоловіка.

Коли Оля дізналася, що вагітна, то щастю пари не було меж. Проте вся радість випарувалася, коли Маргарита, як завжди, привела до них Світлану. Дівчинка ні на кого не дивилася і не хотіла залишатися у батька.

-Ти зрадив свою дочку, наважившись ще на одну дитину! – зловтішно прошипіла Маргарита і вилетіла з квартири Віктора та Олі.

-Світланко моя, сонечко, – Оля присіла перед дівчинкою, – що трапилося? Чому ти на нас образилася!

-Я вам більше не потрібна! – гукнула Світлана і висмикнула свою ручку з руки Олі. – У вас тепер своя дитина буде!

Вона відвернулася і гірко заплакала. Оля з Віктором кинулися її втішати, переконуючи, що вона залишиться їхньою коханою дитиною навіть при народженні ще одного. Світлана заспокоїлася, але з цього дня стала стриманішою. Оля намагалася не зважати на охолодження стосунків з боку дівчинки, але все одно внутрішньо переживала.

Коли народився маленький Дениско, Маргарита несподівано вирішила поїхати у відпустку, залишивши доньку чоловікові.

-Ти спеціально це робиш! – обурився Віктор. – Адже знаєш, що Оля повністю зайнята малюком! Я на роботі! Хто займатиметься Світлоною?

– Нічого не знаю, любий, – заспівала Маргарита, – ти ж хотів забрати дочку до себе, то навіщо ще дитину народжували?

-Ну ти і… – але в трубці вже чути довгі гудки.

-Не переживай, коханий, – Оля торкнулася плеча чоловіка, – це навіть добре, що Світланка буде з нами. Навпаки, допоможе мені.

Несподівано для себе, Світлана захопилася турботою про брата. Вона допомагала Олі розвішувати пелюшки, хитала його в колисці, коли Оля щось робила по хаті, а потім, коли Денис засинав, вони сиділи, пили чай і балакали як дві подружки. Коли приїхала Маргарита, Оля зі сльозами прощалася зі своєю Світланкою.

Наближався Новий рік. Євгенія Віталіївна запросила сина із сім’єю відсвяткувати у батьків. Жінка так умовляла, що в Олі почали закрадатися підозри, що тут щось не так. Але Віктор переконав її, що все буде гаразд.

-Думаю, мама не псуватиме свято. Тим більше, мій батько їй не дозволить, а ти хоч відпочинеш від турбот та клопоту по господарству. Вважай, і бабуся та дідусь будуть у помічниках!

Свекра Оля вже якщо не любила, то шанувала. Той був суворий, але справедливий чоловік. І лише густа мідна шевелюра видавала в ньому доброту і почуття гумору, що ретельно приховується.

Проте Євгенія Віталіївна таки знайшла вихід, щоб знову образити Олю. Вона запросила Маргариту. На тлі втомленої і невиспаної Олі, Маргарита блищала бездоганною фігурою в модній сукні, що вигідно все підкреслює, і чудовою зачіскою з макіяжем, чим не перестаючи захоплювалася Євгенія Віталіївна.

Бабуся навіть не звернула уваги на онука. Олі допомагали Віктор, його батько та Світлана, на яку теж практично не звертали уваги. Дівчина з полегшенням зітхнула, коли Денис заснув і вона змогла до пуття поїсти.

Коли Віктор із батьком та колишнім тестем пішли в іншу кімнату, щоб поговорити на чоловічі теми, Євгенія Віталіївна розійшлася на всю. Вона нахвалювала Маргариту, згадувала з нею, коли та та її син були дітьми та дружили. З перебільшеною тугою зітхала про те, що син розлучився з такою чудовою дівчиною, як Рита і голосно сміялася, згадуючи нібито кумедні випадки з їхнього життя.

Цей сміх і розбудив Денисика. Малюк почав плакати, чим викликав бурхливе невдоволення жінки.

-Оля! Ну що таке! Ну, все в тебе не так! Чому твоя дитина плаче? Ти що не можеш заспокоїти його? Ось у Рити такого нікоои не було!

Оля в сльозах метнулася до кімнати, де спав синочок. За спиною чулися вигуки обурення свекрухи.

-Яка ж ти погана, бабусю! – Голосно промовила Світлана і в кімнаті повисла тиша.

-Що? Що ти сказала? – витріщивши очі сказала Євгенія Віталіївна.

-Я сказала, що ти погана! І ти, мамо, теж! Ви тільки і знаєте, що пліткувати і ходити по магазинах! І нічого ти, мамо, не вмієш! Тобі дідусь оплачує все! А ти тільки його гроші витрачати можеш! А Оля… Оля… Краще б вона була моєю мамою! – Дівчинка раптом розплакалася і кинулася геть з кімнати, розштовхавши здивованих чоловіків, що стояли в дверях.

Оля одягала Дениса, що заснув. Вона більше жодної секунди не хотіла залишатися в цьому будинку! Зненацька її обійняли маленькі ручки.

-Оля, можна я піду з тобою?

-Світланко моя, але хто ж нам дозволить? – Жінка обняла дівчинку і міцно притиснула до себе. На очах в нехї виступили сльози.

-А ніхто вам і не заборонить! – у дверях стояв свекор. – Світланко, сонечко, ти можеш йти з Олею, якщо вона, звичайно, не проти.

-Дякую тату! – у кімнату зайшов Віктор. – Я теж, мабуть, піду.

_________________________________________

Віктор, посміхаючись, штовхав санки на засніжених вулицях. Попереду нього бігли, граючись, його улюблені дівчатка.

КІНЕЦЬ.