Ранок у селі починається майже у всіх однаково.

От і Тетяна встає рано, треба розтопити піч, попорати корову, відправити її на пасовище, з самого рання. А потім різні справи щодо господарства, які ніколи не закінчуються…

Села майже нічим не відрізняються один від одного, тільки звичками, приказками.

Жінки в селі роботящі, люблячі…

Тетяна жила з чоловіком Віктором, дітей уже виховали, донька одружена у сусідньому селі.

Молодший син жив і працював у місті. А батьки і раді – що робити молодому хлопцю в селі?!

Молодь роз’їжджається містами, а тут залишаються їхні батьки. Села пустіють…

Літні люди йдуть у засвіти… Діти їхні в містах старіють, у село не повертаються…

А онукам теж не хочеться залишати місто, де багато перспектив і життя бурхливе, справжнє.

Тетяна з Віктором одружилися через велике кохання. В молодості вони бігали в сільський клуб на танці, потім гуляли зеленими луками, на річці.

Там вони мали своє улюблене місце, там він і запропонував їй вийти за нього…
Таня дуже любила Віктора.

Відгуляли весілля сільське, почалося сімейне життя.

Чоловік відбудував дідівський будинок, жили, як усі, працювали, тримали господарство – корівку, курей.

А в селі без корівки важко, вона – годувальниця, молоко, сметана, масло. А деякі ще й везли до міста молоко на продаж…

Тетяна була справжня сільська жінка, надійна, вірна.

Їй зараз п’ятдесят два роки. Виглядає, як сільська. Там немає салонів краси, та й ніколи їй «вилежуватися в цих салонах», так вона каже.

Волосся довге, закрутить, або заплете в косу, і пішла займатися господарством.

У домі з ними зараз живе свекор Петро Степанович, у селі всі його називають просто Степанович, батько Віктора.

Він уже старенький, жінки його не стало вже. Один не справляється, ось Віктор і привів його до себе, на другий кінець села. Тож у Тетяни турбот багато, з ранку до вечора крутиться, ще й город треба тримати в порядку.

Степанович любить поговорити, починаючи з весни і до пізньої осені сидить у дворі. Сидить не просто так, а щось робить своїми руками.
Самотні сільські жінки несуть йому щось відремонтувати, полагодити, ножі наточити, взуття впорядкувати. А він розповідає різні історії, байки.

Сусідка Катерина принесла велику каструлю, протікає вона. Степанович глянув на світло, побачив дірку в дні:

-Катерино, а що твій Степан не може залудити каструлю? Тут не складно, начебто в нього руки ростуть, звідки треба, – дивлячись на неї, питав дід.

-А ти що, Степановичу, не знаєш, гульбанить він, уже другий тиждень гуляє, а мені потрібна терміново каструля. Десь одно з дружками та подружками, ходить. Ось прийде додому, я його виставлю, мені донесли, що він у Вірки сидить, от і нехай туди і йде назавжди!

Степанович взявся за каструлю і посміхнувся:

-Таак. Оце справи. Ось ми з моєю жінкою, царство їй небесне, берегли одне одного, дбали, дихали один одним. Це як зараз у вас молодих говориться – були на одній хвилі…

Катерина здивовано дивилася на діда.

-Ох ти який, Степановичу! А я й не знала, що в тебе з дружиною таке кохання було!

Він задоволено закрутив вуса.

-А як же ти думала, Катерино? На землі кохання головне…

Але Степанович такий вірний, а син його Віктор виявився не таким. Тетяна і не знала, що після багатьох років сімейного життя, раптом її чоловік від неї піде. На селі нічого не приховується, чутки та новини розлітаються миттєво, так і у випадку з Віктором. Тетяні донесли, що її чоловік часто навідується у магазин.

Степанович був здивований, як це його син ходить до іншої жінки.

Вже від кого ходити, але не від Тетяни. Вона дбайлива дружина, смачно готує, все господарство на ній.

Валентина, місцева продавчиня. Зустрівся Віктор із нею вранці біля магазину, повз проходив, а вона поралася із замком.

-Валентино, що відкрити не можеш? Допомогти тобі? – запитав добродушний Віктор.

-Так. Не можу впоратись, не відкривається.

Віктор трохи поморочився, але таки відкрив:

-Потрібно змастити замок, інакше так і буде, увечері зайду назад з роботи, принесу мастило.

Поки змащував замок, Валентина розповідала йому різні історії, він уважно слухав. Дружина його Тетяна – проста жінка, все по дому, по господарству, а Валентина в них на селі вважалася начитаною.

Колись, коли ще бібліотека працювала, вона і була бібліотекаркою. А зараз пішла продавчинею працювати у сільський магазин.

Так і зацікавила його Валя, і після роботи він ненадовго забігав до неї в магазин.

Сусідка донесла дружині, що Віктор її часто у магазині буває.

Тетяна з Степановичем здивувалися добряче, і тепер чекали на нього вдома з роботи.

А Валентина, тим часом, розповідала Вікторові, що була двічі заміжня, але чоловіки надовго не затрималися біля неї. Вона не розуміла, що їх не влаштовувало в ній.

Він думав:

-Ну і слабаки, з такою жінкою цікаво, он як багато книг прочитала. Таку жінку любити треба…

Прийшов Віктор увечері додому, а дружина з батьком дивляться на нього:

-Ну розказуй чоловіче, що там у магазині з Валькою робиш?Знаю-знаю, сказали мені.

Віктор зрозумів, відпиратися безглуздо, батько теж темніший за хмару, свариться. Виставив його з двору:

-Не ганьби мене, не ганьби свою дружину. Іди. Ми з Тетяною вирішили, не потрібен ти нам. Іди.

-Тетяна теж стояла на своєму:

-Іди.

Пішов Віктор до Валентини, і почалося у них життя чудове. Вона йому книжки читає, вірші про кохання читає. І навіть сама написала вірші про нього, про Віктора. А він радіє.

Але ось минув якийсь час, набридли йому вірші, книжки набридли. Став він часто колишню дружину згадувати. Як Тетяна його готує смачно, які пироги пишні та м’які в неї виходять. Як подає йому свіже, та гаряче завжди, як білизну прасує, і про справи його випитує. А Валентина все читає йому вірші, дивиться на нього, а обід не готовий, швидко поїдять всухом’ятку, і знову за книжки. Засумував Віктор.

Якось зустріла його Тетяна біля магазину, подивилася на нього і ахнула! Сльози виступили на її очах.

-Як же ти схуд, що твоя бібліотекарка не годує тебе? Штани он спадають з тебе, не такий ти від мене йшов. Довела Валька своїми книжками тебе.

А Віктор вологими очима дивиться на дружину, таку рідну, теплу, турботливу, як вона шкодує його. Дійшло до нього, що кохання, це не забава, а кохання – від серця. Ось як його дружина шкодує, любить отже. Кинувся він до неї, обійняв свою Тетяну.

-Вибач мені, пробач. Я знаю, образив тебе, але в тебе серце добре, вибач. Погано мені з нею, хочу додому, назад. За батьком скучив, а за тобою, слів немає, як скучив за тобою.

Повернувся Віктор додому разом із дружиною. Живуть, як і раніше. Одужав, відгодувала його дружина. Вірші про кохання йому не читає. Степанович з докором поглядає, і шулікою за Тетяну заступається. Коли Віктор прийшов додому, батько йому й сказав:

-Даремно ти в чужому домі щастя шукав, тут твоє щастя, тут справжнє кохання, у Тетяни душа добра і широка.

Віктор тільки киває головою, погоджується з Степановичем, правильно каже батько, хто, як не він, стара й літня людина все розуміє про життя і про кохання на цьому світі…