Віктор регулярно висилав гроші другові. Ну, не другові, – колишньому однокласнику. Тому що цей однокласник тяжко хворів. І лежав нерухомо, з крапельницями, — вдома. Мати його доглядала. Дружина пішла. Не кожен таке стерпить і винесе, і не судити нам.

Віктор випадково зустрів сиву, змучену жінку, матір Сергія. Вона й поділилася бідою. Після школи минуло двадцять років. Але впізнала. І розповіла, навіть не плачучи, – сльози всі виплакані давно. Обмінювалися телефонами. Віктор подзвонив кілька разів, заїхав, привіз деяку допомогу.

А потім просто почав висилати гроші. На памперси, на доглядальницю додати… Як отримає зарплату, так і надішле певну суму. Це було тяжко, якщо чесно. Кредити, своя сім’я, діти, витрати… Але він надсилав раз на місяць. Якщо вже почав, треба продовжувати. Такий мав характер. І тривало це два роки. Довго.

Він більше нічим допомогти не міг. І посилав без повідомлення просто з карти. Зітхав і посилав. І одного разу вночі побачив дивний сон, який навіть злякав його.

Наче він заходить у купе поїзда. А в купе Сергій сидить, такий, як у школі: веселий підліток у светрі з оленями. З вусиками, що пробиваються, над губою.

Усміхається і каже: мовляв, приходь до мене за сорок днів. Буде тобі сюрприз, Вітя. А я поїхав тобі будувати хату. Найкращу з усіх. Я ж знаний будівельник, сам знаєш. А з поїзда виходь. Це не твій поїзд. На твоєму місці я поїду. Бачиш, я взяв квиток? Мені без черги дали. Нині інші пасажири прийдуть!

І точно: прийшла незнайома дівчина із чорною косою. Гарна! Показала квиток на те місце, на якому Віктор сидів. І ще увійшли двоє: дідок і якийсь нетверезий похмурий тип, весь подряпаний і побитий. Довелося Віктору вийти на нічний перон, – вийшов, ступив у коло світла від ліхтаря та й прокинувся.

А вдень йому знайомі повідомили, що Сергій пішов на той світ. Відмучився. І Віктору стало страшно, хоч він і не забобонний був. Сон поганий, на погане!

І точно: за три дні до машини Віктора влетів нетверезий водій. Дуже сильно пошкодив машину. Але всі живі залишилися, а з Віктором їхала дружина та діти. Всі дивом уціліли, хоча співробітник поліції сказав, що це неймовірно. За такого удару Віктор вцілів! Ні подряпини.

А п’яниця розбився. Віктор був приголомшений. Напевно, тепер його черга сідати у поїзд. Страшно було і тривожно, але нічого не діялося. І на сорок днів Віктор пішов до матері однокласника додому. Якщо вже так належить. І гроші в конверті приніс, – належить так…

А на сороковини приїхав двоюрідний брат Сергія. Він, виявляється, також допомагав матеріально. Витрат на важкохворого багато… І цей двоюрідний брат якраз відкривав нове підприємство. Похоронну контору. Йому дуже потрібний був хороший різьбяр по каменю, – пам’ятники робити. А Віктор якраз і був каменерізом.

Зарплата відмінна. І переїзд у велике місто, із житлом теж питання вирішать. Цей родич хотів порядну людину на роботу взяти, щоб потім взяти в компаньйони. Адже порядна людина зараз рідкість. А Віктор таким і був. Та ще й добрим фахівцем, тільки надто м’яким, хоч і різав камінь. Тому його обманювали та не платили гроші.

Загалом, все склалося якнайкраще. І за два роки Віктор із сім’єю входив у свій новий гарний будинок біля лісу, поруч із озером. За хорошу роботу добре платили, – і компаньйоном він став. І жити став просто чудово.

А однокласнику він пам’ятник власним коштом поставив у своєму колишньому місті, сам зробив, перевезли готовий. Недалеко містечко. Дуже красивий пам’ятник з червоного граніту. І портрет із фотографії шкільної на пам’ятнику; там Сергій – веселий хлопчина з вусиками… Як у тому сні.

А поруч, такий збіг обставин, могила того нетверезого водія. Треба ж. І пам’ятник дівчині з довгою чорною косою… І якомусь старенькому діячеві науки, – знайоме обличчя, його Віктор уві сні бачив, у купі того поїзда…

І ось ще дивне: раз на місяць обов’язково відбувається або дивовижний виграш, або раптовий подарунок від магазину, наприклад, приз який-небудь…

А перед цим сниться, як від перону від’їжджає поїзд. Ніч навколо. А у світлому вікні вагона стоїть Сергій і рукою махає. І посміхається. І від цього чомусь прокидається у сльозах, хоча все гаразд. Але все одно сумно прощатися…

КІНЕЦЬ.