Віка неквапливо йшла вулицею. Зимовий вечір запалював ліхтарі на паркових алеях, затишно світилися вікна будинків. Віка не поспішала, ще треба зайти до магазину, купити щось на вечерю. Думки про покупки одразу ж засмутили дівчину.

Скільки можна? Щодня тягаєш ці сумки, забиваєш холодильник, а на ранок здається, все зникає. І як її подругам вдається готувати кілька днів вперед?

Сьогодні на роботі розмовляла з колегою, так вона каже, що борщу наварить, можна на три дні про перше забути. Котлети готові стоять, на пару днів, гарнір швидко вариться, компот чи чай, благо чоловік не вибагливий і за потреби сам може приготувати вечерю, якщо дружина затримується. Тож увечері є час і серіал подивитися, і пов’язати.

А у Віки що? Зараз прийде, принесе повні сумки і весь вечір готування. Чоловік мало того, що не допоможе ніколи, то ще й заважає, так і дивиться, що вже можна відкусити. Млинці Віка вже і починати боїться, ніяк не може напекти гірку, щоб потім спокійно сісти удвох за стіл і чай попити.

Чоловік кожен млинець чекає, як зарплату! Скільки не спекти, все мало, хватає по одному, в результаті і сам не наїсться і Віка в кращому разі один-два млинці вхопить. А в гіршому тільки посуд помиє. Вона навіть вазу з печивом або цукерками в будинку поставити не може, все зникає блискавично!

Ох, як набридли ці важкі сумки! Іноді Вікторії здавалося, що вона чоловіка вже й не любить зовсім, як побачить його жуючим, та як уявить, що завтра знову з магазину тяжкості тягнути, про яке кохання можна говорити?

Чоловік заробляв непогано, зарплата Віки теж гріх скаржитися, але майже всі гроші йшли на їжу. Як Віка мріяла хоч один день обминути ненависний магазин, прийти додому без нічого, помахуючи дамською сумочкою, але ця мрія, так і залишається мрією.

Якось дівчині вдалося, домовитися з Павлом щоб він приїжджати за нею на машині в п’ятницю. Вони їхали, закуповували продукти, але за вихідні все зникало блискавично, і з понеділка все починалося спочатку.

– А якби ми мали дітей?

Віка гнала ці думки геть, не бажаючи навіть думати про те, скільки їй додатково доводилося б купувати. Ось так створюєш сім’ю, мрієш про вічне кохання, обійми та поцілунки, а в результаті обіймаєшся з господарськими пакетами. А незабаром відпустка!

-Так і проведу її, стоячи біля плити!

Але раптом Віка подумала, що ні, вона не хоче провести свою відпустку таким чином. Зима, на море не поїдеш, але й готувати цілими днями не буде. Прийшовши додому, вона вирішила поговорити із чоловіком.

– Павле, у мене скоро відпустка, я вирішила поїхати до мами.

Мама жила в невеликому містечку за чотири години їзди від дочки. Віка скучала по будинку свого дитинства, де з ранку натоплена піч і пахне свіжими пирогами.

– Добре, люба, якщо ти вирішила! Але ж ти знаєш, що я багато працюю і не маю часу ходити по магазинах і готувати.

– Ось про це я теж з тобою хотіла поговорити. Це добре, коли людина має здоровий апетит, але, Павле, я так більше не можу. Мені набридло носити всі ці пакети щодня.

– Але, люба, всі так живуть! І моя мама теж готує, і в магазин ходить, жінка ж краще знає, що купити. І чим чоловіка нагодувати!

– Ти помиляєшся! Не всі живуть так, як ми! Я не можу майже нічого купити про запас, у нас у шафах на кухні тільки крупа, в холодильнику нічого не затримується, у вихідний я не виходжу з кухні. І якщо говорити про твоїх батьків, то твій тато продукти може купити, і мамі на кухні допомогти!

А я все роблю сама! Ти приїжджаєш з роботи машиною, ніколи навіть хліба не купиш, а я щодня несу важкі сумки. І все майже на один раз!

– Тобто ти хочеш сказати, що я багато їм?

– Ти це тільки зрозумів? Гаразд, я тебе попередила, що у відпустку їду до мами, тож сам тут обходься, без мене. Я хочу відпочити і подумати!

– А думати про що будеш?

Віка не відповіла чоловікові, вона дуже втомилася і вирішила якомога раніше лягти спати. Через кілька днів вона їхала автобусом, радіючи прийнятому рішенню і передчуваючи невеликий відпочинок.

Звичайно, вона не залишила чоловіка без їжі, приготувала і перше, і друге, навіть невеликий тортик спекла. Але чи надовго цього вистачить!

– Так, все, на кілька тижнів мене це не хвилює, нехай сам годує себе, не маленький.

Відпустка йшла своєю чергою, Віка раділа тиші та спокою в рідному домі. Лише щоденні дзвінки від чоловіка нагнітали тугу. Він скаржився, що нічого не встигає, вдома не приготовлено, і він голодний. Зрештою Віка запропонувала йому замовляти доставку або вечеряти у батьків.

Подумавши, вона вимкнула телефон. Що за людина! Дорослий чоловік, а веде себе як розбещене дитя! Віка серйозно задумалася про розлучення з Павлом.

Непомітно пролетіла половина відпустки, і за тиждень їй доведеться повертатися. Якщо чесно, то остаточного рішення вона не ухвалила. Хоч і немає в неї колишньої любові до Павла, але вона звикла, що він поруч, та й думки про судову біганину не тішили її. Вона вирішить все вдома.

Незабаром автобус віз її додому. Вийшовши на автовокзалі, вона здивовано побачила чоловіка, який зустрічав її. Як він дізнався про день приїзду, адже телефон вона вирішила включити лише вдома?

– Привіт, Павле! Як ти дізнався, коли я приїжджаю?

– Я подзвонив твоїй мамі, ти ж відключила телефон.

– Ясно! Мама, виявляється з тобою у змові!

Павло посміхнувся і Віка раптом зрозуміла, що не хоче розлучатися. Може, вона щось собі навигадувала, накрутила, а насправді не все так страшно. Але тут же згадала про непідйомні сумки і в неї відразу зіпсувався настрій.

По дорозі вона спитала, зітхнувши:

– Може заїдемо до магазину?

– Не треба, вдома все є!

Віка здивовано глянула на чоловіка. Що там є? Добре подивимося!

Невдовзі вони під’їхали до будинку і Павло взяв сумки дружини. Зайшовши до квартири, Віка зрозуміла, що сумувала за домом. Але найбільше їй хотілося пройти на кухню та відкрити холодильник. Що вона одразу ж і зробила!

Павло пішов за нею. Холодильник був заповнений!

Плюс зварений борщ та куплений її улюблений торт. Віка відчула, що на очі навернулися сльози. Павло обійняв дружину:

– Ти пробач мені, дур_ю! Я правда не бачив, що тобі тяжко, чи не хотів бачити. Апетит свій я постараюся утихомирити, але й обіцяю, що важкі сумки ти більше не носитимеш! Твоя відсутність вдома дала мені зрозуміти, що я не можу втратити тебе, я надто люблю тебе, Віка! І так! Тещу свою я також дуже люблю! Треба буде поїхати до неї у гості!

– Значить, без мами тут не обійшлося?

Павло багатозначно поморгав очима і сказав:

– Це наш із мамою маленький секрет! А тепер мий руки і питимемо чай з тортом!

– Ну, подивимося, наскільки тебе вистачить! – подумала Віка.

Але щось їй підказувало, що їхнє життя зміниться, і зміниться тільки на краще!