Ніна з Вадимом не були в роз лученні, але чоловіка жінка бачила раз на кілька місяців. Справа в тому, що Вадим працював в іншій країні: там йому платили більше.

Коли їм з дружиною виповнилося вже достатньо років, їх син вже був самостійним хлопцем, і людям похилого віку в загальному-то багато чого вже було не потрібно, Ніна часто дзвонила чоловікові і просила приїхати вже назавжди – дні з дружиною доживати.

Вадим все говорив, мовляв, ось як він теж на пенсію вийде-тоді і переїде назавжди.

Ніна вже звикла жити одна. Син часто до неї приїжджав зі своїми двома хуліганами. Вони бабусі нудьгувати не давали. Ось, настав той день: Вадим мав бути з хвилини на хвилину.

Ніна в поспіху накривала на стіл, не вірячи своєму щастю. Вона вирішила збігати в магазин за сиром, адже потрібно ж було чоловіка його улюбленим кулінарним шедевром пригостити!

Вийшовши з дому, Ніна не повірила своїм очам: перед нею стояв Вадим з маленькою 4-річною дівчинкою. — Нін, це … моя дочка, — сказав Вадим, дивлячись у підлогу. — Зрадник! Як ти міг? — кричала Ніна.

КІНЕЦЬ.