— Подумай про дітей, — говорила Віці мама по телефону, — так, вони вже підлітки, але й підліткам потрібні обоє батьків, Віка, одумайся.

— Мамо, я вже прийняла рішення. А щодо дітей… син сам мені показав фото його батька на фейсбуці з якоюсь дівчиною та з немовлям на руках.

Ось, як він на відрядження їздить, виявляється!

— Ого, про це я не знала, — здивувалася жінка, — але як він міг так вчинити після 16 років щасливого сімейного життя?

— А ось так, взяв і вчинив… — на цих словах Віка побачила свекруху в передпокої, — гаразд, мам, я тобі пізніше передзвоню.

— Безсовісна, що ти надумала? — відразу ж почала свекруха, — яке роз лучення? Ти в своєму розумі?

— Віро Миколаївно, моє рішення остаточне, я з вашим сином миритися не збираюся. Геть, ми з дітьми вже його речі зібрали. Можете віднести із собою щось.

— Але ж він любить своїх дітей. Він не може без них.

А якщо ти думаєш, що він мав кинути іншу дитину… хіба так можна? Він же міг дбати про цю дитину фінансово, не йдучи зі своєї справжньої родини. Та й як він буде без тебе? Він навіть приготувати собі нічого не зможе.

— Він мав подумати про наслідки своїх відряджень раніше, — сказала Віка без жалю. Свекруха пішла, але Віці недовго довелося насолоджуватися самотністю.

Незабаром у хату зайшов і чоловік… без п’яти хвилин kолишній чоловік Вікі.

— Ти ж повинен був почекати, поки нас вдома не буде, щоб винести свої речі, — так само безпристрасно сказала Віка, — гаразд, он там твої речі. Ми все зібрали.

— Вік, нам треба поговорити, я більше не міг чекати.

— Говорити з тобою, kоханий, мені не дуже й хочеться. Вітаю з народженням третьої дитини. Сподіваюся, з ним ти вчиниш не так, як із нами. Ключі можеш залишити на тумбочці. Я буду в себе, доки ти все не винесеш.

Чоловік залишив ключі і почав виносити свої речі так, ніби це найважчі камені, які підняти йому не під силу. Віка про своє рішення не шkодувала.

Вона вважає, що зі зрадниками інакше й не можна.

КІНЕЦЬ.