Вийшло так, що на мою шию впали турботи про свекра. Вони жили вдвох із дружиною, але нещодавно її не стало. Свекор, напевно, переживав, але більше не про дружину, що пішла з життя, а про те, як йому буде погано одному.

А треба сказати, що в їхній родині було так заведено, що чоловік командир, а дружина підлегла. Вона покірно виконувала всі його забаганки, мало піклуючись про себе. А він сприймав це як належне.

Власне, така модель поведінки перейшла і до нашої родини. Я почуваюся локомотивом! Благо чоловік особливо не командує, але й у справах сімейних участі не бере, покладається на мене.

Так от, свекрухи не стало, і треба було якось побут свекра впорядковувати. Ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, у свекра теж однушка.

Чоловік запропонував нам з’їхатися, але ця пропозиція не сподобалася ні мені, ні свекру. Я не хотіла бути домробітницею для двох чоловіків і бачити щодня незадоволену фізіономію старшого. А він взагалі прямо заявив:

– Ні, будете в мене під ногами плутатися. Мені самому краще. Допомагати допомагайте, але жити разом із вами я не хочу.

Загалом, домовилися ми, що я йому обіди готуватиму і раз на тиждень привозитиму. Якісь повсякденні продукти на кшталт молока, хліба, ковбаси він сам собі купує у найближчому магазині.

Прибиранням у своїй квартирі свекор принципово не займається, каже, що не чоловіча це справа. А мені теж не хочеться в його бруді копирсатися, тому я раз на місяць замовляю клінінгову службу. Свекру, звісно, хотілося б, щоб я сама його обслуговувала. Він якось сказав:

– Ось прибирали у мене дві дівчинки, то баночку з льодяниками з кухні вкрали. І хустка носова у мене висіла на батареї, а тепер її немає.

Господь з вами, та кому потрібна стара носова хустка?! А льодяники свої, мабуть, сам з’їв, а на дівчат наговорює.

Загалом, як ви зрозуміли, мій свекор — той ще дивак. Але найгірше доводиться, коли він занедужує. Хвороби інших людей – це дрібниці порівняно з ним.

Ну, це так він усіляко показує. Для свекра нежить рівноцінний ядерній катастрофі для інших людей! Він по три рази на день міряє собі тиск, і якщо він, — 140 на 90, то вже викликає швидку допомогу. А йому, між іншим, 78 років. Для його віку такий тиск – це норма.

А тут восени, у найвірусніший сезон, мого свекра теж прихопило. Подзвонив він мені в неділю, десь у другій половині дня, і слабеньким таким голосом каже:

— Марія, у мене температура 37,2, мені дуже погано, виклич мені лікаря.

37,2! Так я з такою температурою на роботу ходжу!

— Борис Володимирович, з такою температурою ніякий лікар до Вас не прийде. Ще якісь симптоми є?

Задумався він. І почав із себе симптоми видавлювати.

— Ще нежить, — каже.

— У Вас звичайна застуда, прийміть противірусне та ляжте поспати.

Він образився, кинув слухавку. Але за дві години знову передзвонює.

— Мені дуже погано, все тіло ломить. Мені потрібен лікар.

– Горло болить? — питаю. – Кашель є?

– Кашель? Кхе-кхе – є, – відповідає, – кхе-кхе-кхе.

І так закашлявся, що аж вдавися. Адже на початку розмови зовсім не кашляв.

— Зараз вечір неділі, лікар до Вас сьогодні не прийде. У кращому разі завтра.

— Тоді виклич мені швидку, — каже свекор.

Ну, швидку так швидку! А то спокою не дасть. Дзвоню я у швидку.

— Хочу викликати лікаря своєму свекру, — говорю.

– Симптоми?

– Температура 38,7, сильний кашель, задихається.

Самі розумієте, довелося посилити симптоматику, бо на його скарги швидка б не приїхала. Але мене починають розпитувати:

– Опишіть кашель: сухий, вологий, мокрота відходить? Як він дихає — у сидячому положенні, у лежачому?

— Дуже задихається, — говорю.

— Слово скаже і закашлюється.

— А сам він може говорити?

– Може.

— Ну, дайте йому слухавку.

— То ми не разом живемо.

— А що ж Ви мені голову морочите, мій час витрачаєте?! — обурився оператор зі швидкої.

— Дайте мені телефон, я сам йому подзвоню.

Ось так, я ще й винна виявилася. Дала телефон свекра. За пів години він мені передзвонює.

— Був у мене лікар зі швидкою, сказав, що нічого страшного — звичайна застуда. Залишив противірусні, сказав приймати чотири рази на день. А ще сказав, що якщо температура вище 38,5 підніметься, треба приймати жарознижувальне. А я його не маю.

Привези!

Довелося мені пізно ввечері в аптеку бігти та через все місто свекру жарознижувальне везти. Але ж температури у нього високої не було!

Загалом протягом трьох наступних днів він зі своєю застудою тричі лікаря собі викликав — вже з поліклініки. І що найцікавіше – до нього приходили! Щодня після візиту лікаря він мені дзвонив і звітував:

— Зі мною все добре.

Ну, мабуть, з лікарями йому легше, вони його заспокоюють. Хоч і призначили те саме, що і я в перший день. А тут дзвонить він мені рано-вранці, я ще в ліжку лежала.

— У мене температура 36, дуже низька, — бідкається, — не знаю, що робити.

— Викликайте лікаря!

– І поклала слухавку.

Ну як це витримати? Добре хоч ми не мешкаємо разом.

КІНЕЦЬ.