Кілька років я працювала вихователькою в дитячому садку. Отримувала не багато, ледь зводила кінці з кінцями. На продукти, оплату комунальних ішла майже вся моя зарплата.

Тоді я вирішила змінити своє життя.

Я довгий час наважувалась, а потім зрозуміла, що більше не хочу так жити.

Через свою давню знайому, яка вже довгий час працює в Польщі, я знайшла роботу.

З часом я вивчила польську та помалу стала освоюватися. Рівень життя там був набагато вищий, аніж в Україні. Там я зустріла чоловіка, його звали Антоніуш.

Він виявився турботливим та ввічливим чоловіком. Антоніуш мав власну справу та жив у розкішному двоповерховому будинку. Я раділа, що доля звела нас. В Україні мені чомусь не щастило знайти достойного чоловіка.

Ми зустрічалися три місяці, після чого Антоніуш зробив мені пропозицію.

Я без роздумів погодилась, адже не мала на меті повертатися в Україну. Ми розписалися, і я переїхала до нього жити. Мені не раз доводилося чути безліч історій про життя наших жінок за кордоном, але я й гадки не мала, що мені так пощастить. Доля дала мені шанс на щасливе життя.

Я непогано заробляла, хоч ніколи в житті не мріяла про багатство. Швидше хотілося жіночого щастя. Атоніуш пропонував мені звільнитися з роботи та жити у своє задоволення, але я відмовилась, бо хотіла мати власні кошти.

Ми розписалися в Польщі. А згодом вирішили приїхати в моє рідне село.

Ми зробили невеличке святкування для найрідніших.

Не хотілося хвалитися своїм щастям. Одні радіють, а інші заздрять. Людям тільки б було про що говорити.

Після мого приїзду по селі стали ширитися чутки, що я знайшла багатого поляка і вийшла заміж через його багатства.

Минув місяць, ми погостювати в моїх рідних та повернулися в Польщу.

Перший час між нами не виникало жодних непорозумінь. А потім різний менталітет таки позначився на наших стосунках. У нас, як виявилося, зовсім різні уподобання в їжі. Я мріяла про український борщ, а Антоніуш не міг терпіти цієї страви.

Чоловік все частіше почав нарікати, що я живу в Польщі та вже давно повинна звикнути до їх традицій.

Та найгірше – Антоніуш може по кілька разів на день телефонувати своїй мамі.

І все б нічого, але він розповідає їй всі деталі нашого сімейного життя.

Це вже занадто. Свекруха знає до найменших дрібниць про наші стосунки.

Я була приємно вражена, коли дізналася про свою вагітність. Я поспішила розповісти цю новину своєму чоловікові.

Того ж дня вся рідна по черзі телефонувала до мене. Я не хотіла так швидко виносити цю новину на загал. Та найгірше почалося потім.

Мама Антоніуша почала вирішувати, як зватимуть нашу майбутню дитину та яку школу вона відвідуватиме.

Батьки навіть стали думати про відкриття власного банківського рахунку для їх майбутніх онука чи онуки.

Я маю все, про що могла мріяти, але зі мною ніхто не рахується.

В Україні все зовсім по-іншому…

КІНЕЦЬ.