Вийшла я заміж півтора року тому, переїхали зі Львова в село до його батьків, зараз мені 26 років і  я прислуга для сім’ї мого чоловіка!

До весілля ми з Марком жили з моїми батьками і все було дуже добре. Але через деякий час після весілля чоловік виставив ультиматум, що у нього є свій будинок в  селі, і жити я повинна в будинку чоловіка а не ніжитися в батьківській любові і турботі все життя, як дитина.

Переїхали до чоловіка і тут почалося. Скажу для початку, що жити тут доводиться ще з його старшим братом і батьком, які не готують, не прибираються, не приносять у будинок продуктів! З боку чоловіка все добре, допомагає по можливості.

Батько теж веде себе ще більш менш, приносить іноді продукти, щоправда, не особливо придатні для приготування. і сам іноді щось варганить собі, але не прибирається за собою особливо.

Окремий пунктик – це старший брат! Дуже хороша по життю людина, завжди допоможе чоловікові грошима якщо він попросить, але в побуті він абсолютно нестерпний. Не прибирає за собою зовсім, ледь навчили його мити за собою посуд, стіл і підлогу навколо нього після їжі потрібно прибирати віником і помити. Нічого додому не купує, їсть наше.

В результаті ми живемо не своєю маленькою родиною з ними усіма, хоча є, де жити окремо, але чоловік це відкидає. Але я живу для всіх них, часу на себе немає від слова зовсім.

Прибирання будинку повністю на мені, а смітити вони дуже люблять, продукти на всіх приношу, а магазин не близько, доводиться ходити майже три кілометри з важкими сумками.

Само собою, що на мені – приготування обідів, і всього треба готувати багато, бо їсти дуже люблять. Мене в результаті перетворили на прислугу загального користування. Звичайно якби це була моя сім’я, мої діти, питань навіть не виникало би, але всі вони дорослі самостійні чоловіки, які до того ж не є моєю сім’єю.

І просто через те, що живуть зі мною в одній оселі, повинні б навпаки піклуватися про мене. Одружуватися вони не поспішають на своїх подругах, адже їм тепер є, на кому їздити.

У мене більше немає сил, щиро кажу. Мені всього 26 років, я працюю, а після роботи допізна готую, прибираю за ними, за наші з чоловіком дуже малі гроші купую продукти і на собі ж їх тягну.

Сказати їм нічого не можу, це не мій будинок, а чоловіку не зручно робити їм такі зауваження, каже що сам все зробить, а в результаті все роблю знову сама, адже він пізно приходить після роботи і потім навчання.

Нещодавно мені ще й телефонний рахунок свекор подав за дзвінки на стільникові телефони: дзвонили всі, а сплатила я.

Та й продукти, які як мінімум на чотирьох на місяць коштують близько 10 000 гривень  – а це моя зарплата. Вони думають, що з’являються в холодильнику самі якимось чудовим чином.

Чому вони вважають що я мушу їм прислужувати? Хочеться жити окремим від них життям із чоловіком. розлучатися не хочеться, хоча мої батьки сказали, що завжди мене чекають.

Дорогі жінки, підкажіть, як бути, як вибратися з цього болота? Зберегти родину, чи у нас з чоловіком немає майбутнього?

КІНЕЦЬ.