Чоловік хотів третю дитину, а тепер не допомагає. Чому мені так погано? Що я роблю не так? Я відчуваю, що мої нерви межі. Раніше працювала вчителем, сім’я, мої діти, всяке бувало по життю, на роботі. Ось зараз у декреті, третій декрет. Другий був нещодавно.

Хотіли сина, дві доньки, але син порадував. Все на мені: школа, сад, гуртки, немовля. Чоловік допомагає іноді. Працює багато, приходить, і йому ні до чого нема діла. Вихідні пролітають, у нього справи, то його мама кличе, допомогти. Іноді до нас приходить допомогти.

Моя мати рідко приїжджає. Сестра допомагає, але скріпляючи зубами. Воно й зрозуміло, ніхто нічого мені не винен. Ми повинні самі. Начебто він допомагає, але небагато.

А я дивлюся на інших і заздрю, у них бабусі, як палички-виручалочки. А я до стоматолога не можу потрапити. Не може ніхто посидіти. Мовчу про манікюр та все інше.

На фітнес записалася, але ходжу не регулярно. Злюсь на саму себе. Мрію про весну, більше гулятиму. Чесно, я стомилася. Я сама винна у всьому.

Я просто втомилася. Як я хочу просто подивитися спокійно фільм, замовити роли, почитати, сходити на ковзанку, в кіно, в лазню. Мені це недоступно.

Подруги розгубилися, я стала багато нити, вся в побуті. Іноді на телефоні з ними. Раніше звали мене кудись, зараз уже ні. Чоловік не пускає, сам не ходить. Злиться, коли мені дзвонять. А сам іде в іншу кімнату, коли йому дзвонять.

Іноді я думаю про розлучення. Заспокоюю, що це все тимчасово, діти виростуть і стане легше. Я не встигаю із середньою донькою до ладу займатися, молодший відстає в розвитку, що теж тисне на мене, обстежуємо, лікуємо. Старша теж потребує уваги, повною мірою мене не вистачає. Діти всі бажані, усвідомлені.

Що я не так роблю? В чому моя провина? Я просто втомилася? Депресія? І ніхто не розуміє. Сестра каже: «з жиру шаленієш». А я хочу плакати.

Настрій нуль, лаємося з чоловіком часто. Пишу просто висловитися. Дратує мене все довкола. Заспокійливі, чи що попити? Нікона не пила, може допоможе.

КІНЕЦЬ.