Мій чоловік, царство йому небесне, був дуже розумною, чесною і працьовитою людиною. На жаль, він залишив нас 14 років тому. І з того часу у нашої родини почалися проблеми.

Ігор обіймав добрий пост у Міській Раді, був дуже шановною людиною на своїй посаді. Ще за життя встиг придбати для родини трикімнатну квартиру в хорошому районі.

У цій квартирі ми живемо й досі. Я маю на увазі себе та двох дочок: Оксану та Марічку. На жаль, так склалося, що я не змогла знайти собі роботу під силу.

У молодості мені вдалося лише закінчити середню школу, а на здобуття вищої освіти забракло бюджетних місць. Та й потім я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, тож часу на навчання по професії зовсім не було.

Добре хоч мені, як удові, за законом належала фінансова підтримка. З неї ми й жили якийсь час. Потім колишній знайомий мого чоловіка влаштував мене в офіс на неповний робочий день і у фінансовому плані полегшало. Поважаю чоловіків, котрі цінують стару дружбу. Тепер мені 56 років, і я зіткнулася з новою проблемою, про яку навіть ніколи не замислювалася.

Справа в тому, що мої дочки стали дорослими і, очевидно, у них вже з’явилися залицяльники. Старша дочка, Оксанка, надумала виходити заміж.

Я кілька разів бачилася з її молодим чоловіком і він здався мені досить непоганим хлопцем. Помічник стоматолога, з перспективою стати лікарем. Може, я не розуміюся на якихось життєвих питаннях, але вилікувати зуби завжди коштувало дуже дорого. Тож мені такий варіант дуже сподобався.

Але, повторюю, проблеми були. Найголовніша з них — Галина Миколаївна, моя майбутня сваха. Досить своєрідна жінка з особливим характером. Вона родом вийшла з сільської родини і через безгрошів’я в якийсь момент вирішила виїхати за кордон на заробітки.

Там їй пощастило зачепитися десь на гарному місці, і через 16 чи 17 років вона приїхала додому з грошима. Вклалася в бізнес і тепер почувала себе дуже непогано.

Але через те, що їй свого часу довелося сьорбнути горя, тепер вона ставилася до всіх оточуючих з неприхованою гординею і зневагою. Принаймні мені так здалося.

Ми зустрілися з Галиною в кафе, щоб обговорити всі питання щодо весілля. І, скажу вам відверто, ця жінка вміє тиснути морально і знаходити вигоду, краще за будь-якого чоловіка. Просто мені повірте.

Сваха почала з того, що розуміє, в якій фінансовій ситуації опинилася наша родина. І, у зв’язку з цим, згодна оплатити розкішне весілля у найкращому ресторані міста. Їжа, напої, шоу — все це буде зі сторони нареченого та жодних проблем для нас.

Але молодим треба буде десь жити. І місця має вистачати з надлишком. Адже через рік-два діти підуть, а жити в тісноті для сім’ї — це найгірше з усього, що може бути.

Відповідно, мені вона пропонує піти назустріч щастю дочки. А саме обміняти свою квартиру, в якій ми зараз живемо і яка дісталася мені від чоловіка. Навіть є вибір: або я віддаю її дочці та її нареченому, а свекруха сама знаходить найкращий варіант, який зможе. Або ж я продаю цю квартиру їй, а отриманими грошима розпоряджаюся на власний розсуд.

Звичайно ж, через те, що за весілля розраховується її сторона, та й подарунок для молодих у неї теж припасений, за мою квартиру вона не платитиме повної ціни.

Так, за її словами, це вийде найвигідніший компроміс для нас усіх. Але ж, у будь-якому випадку, ми з Марією, моєю молодшою дочкою, втрачаємо своє житло.

Іти з улюбленої квартири, що дісталася мені від чоловіка, я зовсім не хочу. Не для того я платила за неї весь цей час, щоб зараз переїхати. Нам із Марічкою вона подобається, район хороший, інфраструктура.

Я розумію, що ми, напевно, зможемо обміняти її на непогану “двушку” з вигідною доплатою. Але це буде вже зовсім не те. Але що робити, якщо свекруха не погоджується на щось інше, а Оксана вже сама мене просить піти на угоду?

У мене навіть склалося враження, що ця Галина Миколаївна принципово вхопилася за нашу нерухомість, щоб її синок зміг у ній жити, як простолюдин у королівському замку. Інакше не бачу приводу для такої принциповості. Але, хоч би як там було, треба вже щось вирішувати. А я зовсім не готова.

Робити важливий вибір – це категорично не моє. Адже в будь-якому випадку моє рішення призведе тільки до сильного невдоволення однієї з дочок. А я цього дуже не хотіла б.