— Моя Настя, що вчудила, – ділиться переживаннями Софія Іванівна, – вигнала чоловіка. Ні з того, ні з сього. Адже рік тільки, як одружилися! Ми ж із батьком усе зробили, щоб у них склалося: квартиру бабусину на доньку переписали, машину Насті купили, весілля оплатили…

Подруги погоджуються, так, буває. Молодь нині пішла нервова, мало що – розлучення. Ні вживатися, ні притиратися характерами, ні поступатися одна одному не хочуть.

Запитують подругу: а в чому справа? Що не так? П’є, руки розпускає, гуляє?

— Ні, – відповідає Софія Петрівна, – хлопець нормальний, позитивний з усіх боків. От тільки мама там… Зі свекрухою не порозумілася Настя, хоча й жили окремо молоді.

Свекруха Насті виростила сина й доньку без чоловіка. Жінка вона владна, жорстка. Діти в неї по струнці ходили, ослухатися матір не сміли.

Старша донька заміж до 28 років не йшла, все мамі з зятями догодити не могла. Та й зараз у всьому з мамою радиться: які шпалери купити, в який гурток онучок записати, як відпускними розпорядитися.

У свекрухи ще й дача є за містом, так вона вважає, що найкращий відпочинок – це всім дружно гарувати на огороді.

— Зять слабохарактерний попався. Ну такого й вибирали. Він і гнеться слухняно на дачі улюбленї тещі, від світанку, до зорі. Усі вихідні та свята, та й сама її донька теж там же. На моря її мати не відпускала: нічого гроші тратити. Ось тобі відпочинок – дача, а купатися влітку можна і в річці…

Настя заміж вийшла за Дмитра без особливого благословення свекрухи. Жінка суворо невістку поглядом окинула, але, почувши, що з квартирою і при машині, промовчала.

— Синові своєму сваха теж спуску не давала. У свій час почала до них заявлятися з перевірками: як господарює моя донька. Але моїй же палець до рота не клади – відповіла так, що свекруха дорогу забула в її квартиру. Діма, звісно, ображався, але все ж живуть на території доньки. Змирився, що мама не приходить більше і пиляє його вже телефоном.

Настя і сама перестала в гості до свекрухи ходити. І на дачу не їздила.

— Ну прожили рік з лишком, а тут доньці дуже захотілося: хочу, мовляв, у відпустку в Карпати. Вона ж заробляє в мене цілком гідно. Та й зять копієчку в дім приносить.

Настя з чоловіком поговорила, у того аж очі загорілися: їдемо. Забронювали тур. Чоловік на радощах із сестрою поділився, а та мамі своїй розповіла.

Увечері того ж дня свекруха заявилася до них у гості. Пройшла, Насті нічого не сказала, нікуди не полізла, тільки до сина звернулася:

— Відпочивати зібрався? Грошей багато? Віддай мені, я знайду, куди їх подіти. По Карпатах будеш розʼїжджати, а на дачі я одна спину гнути повинна? Там роботи влітку – через край. Загалом так: ніяких гір. У відпустку ти їдеш на дачу, інакше, вважай, що матері в тебе немає!

Розвернулася і пішла. А Діма і почав Насті говорити, що права мама, зараз не найзручніший час. Може іншим разом, га? Мамі допомогти треба, правда, а я поїду.

— Твоїй мамі допомагати треба буде завжди. І коли настане час? На пенсії? Ми на тиждень їдемо, за цей час вулкан на дачній ділянці не почне вивергатися! – заявила чоловікові Настя, – це просто привід з боку твоєї матері, щоб усе було, як вона сказала.

Діма, однак, заявив, що якщо мама проти, то він не поїде.

У Насті пішов пар вухами, вона поїхала одна, а по поверненню і подала на розлучення, і речі зібрала чоловікові.

Свекруха тріумфувала:

— Бачиш! Значить вона собі когось на курорті знайшла! Мені вона одразу не сподобалася!

Діма м’явся, намагався поговорити з дружиною, але вона його слухати не стала. Розлучаємося і крапка.

Намагалися на доньку вплинути й батьки, ну не робиться ж так, треба якось компроміс шукати. На це Настя відповіла мамі з татом так:

— Краще зараз, ніж потім, коли в нас діти б пішли. Ви що, не розумієте, що вона б усе життя сином командувала, і він теж, як сестра, питав, які б йому труси купити: в горох чи в смужку? І не дача, і не допомога його потрібні були їй, а усвідомлення, що все буде так, як вона сказала. Я танцювати під дудку самодурки не збираюся.

Про одне Настя шкодувала, що не розгледіла одразу в Дімі задатків маминого сина, адже таким мужнім і впевненим у собі здавався.

— А знаєш, Соню, – сказала, подумавши, її двоюрідна сестра, – а права твоя Настя. Краще зараз, ніж півжиття терпіти й жити за чужою вказівкою. Сьогодні на відпочинок не пустила, завтра накаже від дружини з дітьми піти. Нехай твоя сваха шукає своєму синові мямлю, а Настюха не пропаде!

А Ви, що думаєте? Треба було терпіти, чи права Настя, далі було б тільки гірше?