І школяркою, і студенткою Ліка була «ботаніком». Старанно вчилася. На хлопчиків та молодих людей не відволікалася. По кафе та сабантуйчикам не бігала.

Відучившись, почала будувати кар’єру і на чоловіків вона не мала часу. А кілька років тому задумалася про сім’ю, але всі кандидати, що були раніше, вже обзавелися сім’ями…

Анжеліка, до своїх тридцяти років, успішна особистість, що відбулася. За фігурою стежить, візажистів і фітнес-зал відвідує, є автомобіль зовсім не економ — класу. Їздить за кордон, коли у відрядження, коли туристом. В останньому випадку бере із собою матір.

Купила квартиру в одному з мамою під’їзді, винайняла бригаду ремонтників і облаштовує квартиру. …Ключі від Лікиної квартири у її матері Алевтини були. Кілька разів виникала необхідність впускати всередину доставників з магазинів будматеріалів. Занести привезене.

Ліка не завжди могла особисто бути при цьому присутньою. А Алевтині піднятися з другого на четвертий поверх і пустити до дочки у квартиру вантажників праці не становило. Проте того дня жодної потреби у її присутності на четвертому поверсі не було.

Чому її понесло до дочки квартиру, Аля сама толком зрозуміти не може. Відчинила своїми ключами двері, зайшла та застигла статуєю.

Її донька із будівельником займалися… аж ніяк не питаннями ремонту. Алевтину забрали на швидкій. Анжеліка в паніці зателефонувала до своєї тітки Лариси. Та примчала відразу, але до хворої її допустили години через три.

Ліка, упускаючи подробиці, розповіла тітці, що спричинило погане самопочуття матері. Тож, до моменту, коли Ларису допустили до сестри, вона вже була в курсі.

— Сором, Лара, така ганьба! — розплакалася Алевтіна, коли сестра присіла до неї на ліжко.

— Жодної ганьби немає, — заспокоювала сестру Лариса. — Дорослі люди.

Сама ж мріяла видати її заміж. Мене просила підшукати їй чоловіка. А тепер «rаньба» кажеш. Дівчинка знайшла своє кохання. Чи не цього ти хотіла…

— Чи кохання?!

— А це вже час покаже… За місяць закохані одружилися.

КІНЕЦЬ.