Селище у нас маленьке, всі, всі одне про одного знають. Тому і цю Амалію всі знають не з кращого боку – гулянка.

Серед ласок, що удостоїлися, називають вже пару десятків чоловіків: і неодружених, і одружених. Працює вона касиром у супермаркеті. Робота, звісно, нервова.

Але ж стрес можна знімати по-різному – спорт, прогулянки на повітрі, книги, зрештою.

Але Амалія вважає за краще змолити одну сигарету за іншою, кілька разів на тиждень напиватися вщент і заскакувати в ліжко до кожного, хто пальцем її поманить.

А таких багато, благо Амалія не обділена чарівною красою, та й подавати себе вміє.

І ось у цю дівчину легкої поведінки і попало закохатися нашого сина Ігоря. Гаразд би він був юнаком, який уперше пізнав жінку.

Так ні. Син і в армії відслужив, і закінчив технікум.

У планах було навчання у виші. Та ще й одружитися зібрався.

– І що ти знайшов у ній? – питаю сина.

– Вона дуже ніжна та ласкава, – відповідає він. Ще б. Чого, чого, а досвіду пестити чоловіків у неї більш ніж достатньо.

– А де жити збираєтесь? – уточнюю я.

– У Амалії на квартирі, – відповідає він. Це з тещею та свояченицею? А ще дитину народ ять. Так, у тещі трикімнатна квартира. І вона з радістю пустить їх туди жити, аби дочку свою недолугу прибудувати.

Але вп’ятьох, у трикімнатній. На мою думку, це перебір. Одружився б з порядною, то ми б йому доnомогли з квартирою.

Ну, а тут чого вкладатися? Я не вірю, що дружина буде вірна синові. Загуляє. У неї ж гальм немає. І тоді роз лучення із поділом майна.

Які б аргументи я не наводив синові, нічого на нього не діє. Він і на житло запрацює, і свою kохану забезпечить. Ну не замикати ж його в квартирі?

– Гаразд, роби що хочеш. Коли вирішиш кинути її, ми завжди будемо раді тобі…

КІНЕЦЬ.