Те, що вона не сподобалася майбутній свекрусі, Катя зрозуміла одразу. Хоча причин для цього начебто не було.

Квартира у неї в Києві була своя, причому трикімнатна – батьки, вийшовши на пенсію, вирішили поїхати на батьківщину, ближче до родини батька.

Університет вона вже закінчила і працювала, отримуючи непогану, навіть за столичними мірками, зарплату. Зовнішності та фігурі, багато хто міг би позаздрити.

Але дівчина просто фізично відчувала хвилю, що надходить від Лідії Василівни, не просто ворожості, а відторгнення.

Хоча зовні все було пристойно. За столом розмова велася лише на спільні теми, зрідка торкалися питання запланованої урочистості – де, та як молодята думають провести весілля, куди поїдуть у весільну подорож, чи приїдуть батьки Каті.

– Євгене, а я твоїй мамі не сподобалася, – сказала вона нареченому, коли вони покинули квартиру батьків.

– З чого ти взяла? – Здивувався він, – по-моєму, вона була з тобою дуже привітна.

– А чого їй це вартувало! Я помітила, як вона полегшено зітхнула, коли провела нас у передпокій. Почекай, вона ще тобі це висловить.

Євген зрозумів, що Катя має рацію, як тільки повернувся додому та увійшов до квартири. Мати розмовляла телефоном зі старшою дочкою і не бачила його:

– Знаєш, Рито, вона надто самостійна. Підімне під себе Євгена, він усе життя її хотіли виконуватиме. Таким дівчатам у житті все легко дається, вони не звикли, де треба, поклонитись і попросити. Від такої невістки поваги та шани не дочекаєшся.

– Мамо, це ти про Катю кажеш? – Запитав син.

– А про кого ж ще! – Відповіла вона, продовжуючи розмову телефоном.

Тепер Лідія Василівна говорила вже і для сина, і для дочки.

– Не зможеш ти бути главою сім’ї поряд із цією жінкою. Вона від тебе ні в чому не залежатиме, буде свою волю диктувати, а ти, як паяц на мотузку, перед нею будеш танцювати.

– Мамо, ніколи не помічав за тобою схильності до домострою. Чому Катя має від мене залежати? І чому я маю бути главою сім’ї?

– Ми маємо рівноправні відносини, і ми всі питання вирішуємо разом. А щодо того, що Каті в житті все легко дається, ти не маєш рації.

– Навчалася сама, їй ніхто не допомагав, а на останніх курсах навіть працювала. І добре працювала, коли їй запропонували залишитися на цій посаді після навчання. Не розумію твого ставлення до моєї нареченої.

– Нічого, поживеш – зрозумієш. Вижене вона тебе зі своєї квартири, прибіжиш додому.

– Що тобі далася ця квартира? Ми, до речі, вирішили, що вона залишиться у спадок нашим дітям, а ми собі зараз, поки молоді, на свою квартиру заробимо.

– Наївний ти, синку! Та вона від тебе дітей мати й не збирається, а ось половину тієї квартири, на яку ти оратимеш, у тебе точно відбере – акула твоя Катя, і зуби у неї в три ряди, – впевнено закінчила мати свою промову.

Євген здивувався, як дівчина відчула це ставлення до себе з боку його матері, він засмутився, але Каті вирішив нічого не говорити.

Помітила це й мати дівчини, коли вони приїхали на весілля.

– Що, Катюша, не шанує тебе свекруха? – Запитала вона.

– Помітно? – Подивилася на неї Катя.

– І сестра Євгена також, – додала мама.

– З першого дня. Не знаю, чим я їм не догодила, – сказала Катя.

– Це заздрість, звичайна заздрість, – пояснила мама. – Заздрить тобі його сестра, а матері за свою дочку прикро.

– Не знаю, Рита одружена, чоловік у неї якийсь важливий чиновник. Живуть вони забезпечено, двічі на рік на моря катаються. Чого їй мені заздрити? Вона навіть не працює.

– Молода ти ще, багато чого не розумієш. Все, що має Рита, вона здобула, коли вийшла за Миколу. З великого кохання? Побачивши, як він із нею розмовляє, я сумніваюся.

– Вже стільки років минуло, а дітей у них й досі немає. Якщо вони розлучаться, вона залишиться ні з чим.

– А тут ти – у якої є все, про що вона, Рита, мріє! Ти ні від кого не залежиш, та ще за брата її за коханням заміж виходиш, – пояснила мама.

– Щодо дітей, я не знаю, може, вони поки що не планують, – засумнівалась Катя.

– Планують, я чула, як Лідія Василівна своїй сестрі розповідала, що Рита вже всіх лікарів пройшла, а нічого не виходить.

– Бідолашна Рита! – поспівчувала Катя.

– А у вас які плани, щодо дітей? Обговорювали? – Поцікавилася мама.

– Звичайно. Ми вирішили з первістком не тягнути, а другу – років за п’ять, – сказала Катя.

Маршрут весільної подорожі для Каті став сюрпризом – вони домовилися, що Євген сам вибере місце, куди вони поїдуть.

– А якщо мені не сподобається? – Запитала Катя.

– Це не може не сподобатися, – впевнено сказав Євген.

Справді, десять днів, проведені на острові Бандос, здалися їм чарівними. Невеликий острівець, який можна обійти за двадцять хвилин, чистий океан яскравого бірюзового кольору, пальми, екзотичні рослини й чудовий риф – головна перевага острова.

Тут можна було нескінченно милуватися скатами та дельфінами, восьминогами та каракатицями. А якось їм пощастило побачити маленьке акуленя.

У готелі було багато гостей, але затишні бунгало були так розташовані, що за день можна було не побачити жодної людини.

Повернувшись додому, Катя невдовзі зрозуміла, що в положенні. Родині цю новину повідомили у ресторані, куди вони запросили батьків та Риту з чоловіком відсвяткувати день народження Євгена.

Катю здивувала реакція родичів. Рита та Микола сухо привітали молодят, Лідія Василівна привітала із застереженням – чи не поспішили Женя та Катя з цим питанням. Щиро зрадів лише Олександр Кирилович – батько Жені.

Застілля було не дуже довгим: спільних тем для розмови було мало, та й Катя відчула себе погано, хоча в залі не було душно.

Через деякий час Катя звернула увагу на те, що після зустрічей зі свекрухою та Ритою вона завжди відчувала якесь занепокоєння і нудоту, хоча в інший час переносила своє становище нормально.

Коли вона поскаржилася на це чоловікові, він не повірив:

– Ти просто останнім часом стала якась недовірлива. Не вурдалаки ж мати з Ритою, щоб у тебе життєву енергію забирати.

Але одного разу Женя сам переконався, що спілкування зі свекрухою не найкраще позначається на стані дружини.

Того дня Лідія Василівна зайшла до них, бо приїжджала до торгового центру, що знаходився неподалік їхнього будинку.

І вже через пів години Катя, що тільки-но спокійно смажила оладки, раптом зблідла, у неї запаморочилася голова.

Переляканий Женя викликав швидку – виявляється у Каті різко підійнявся тиск. Як тільки Лідія Василівна пішла, все, як рукою зняло.

– Містика якась, – пробурмотів Женя, – але, не знайшовши розумного пояснення, вирішив, що тепер відвідуватиме батьків один, без дружини. Вона не заперечувала.

Коли у них з’явилася донька, їй на допомогу приїхала мама. Вона пробула майже три тижні, а Лідія Василівна за цей час зайшла до них лише двічі й великого бажання поспілкуватись з онукою не виявила.

Катя не стала сидіти вдома всі три декретні роки – вона боялася, що не зможе після такої великої перерви увійти до робочого ритму.

Тому коли маленькій Юлі виповнилося півтора року, вони знайшли няню, і Катя вийшла на роботу спочатку на пів ставки, а ще через пів року – вже на повну.

А коли Юля пішла до дитячого садка, Лідія Василівна приголомшила Катю та Євгена дивною пропозицією.

Вона прийшла до них у неділю, засунула внучці шоколадку і заявила:

– Ви маєте допомогти Риті.

– Що трапилося? – поцікавився Женя.

– Вона не може мати дітей. За сім років вони перепробували все – марно. Лікар сказав, що остання нагода – це знайти сурогатну матір. Ми хочемо, щоб це була Катя.

– Ви довго думали? – обурено спитав Євген. Потрібна вам сурогатна мати – шукайте. До чого тут моя дружина?

– Микола готовий сплатити всю процедуру, але він не хоче платити сурогатній матері – це дуже дорого.

– Ось ми й подумали, що у Каті так легко пройшов весь термін, що їй не важко буде виносити дитину й для Рити та Миколи, – пояснила Лідія Василівна.

– Тобто ви вирішили моїм здоров’ям заощадити Риті та Миколі пару мільйонів? – обурилася Катя. – Я, звичайно, ніколи не обманювалася щодо вашого ставлення до мене, але, Лідія Василівно, є ж якісь межі! Ви вирішили зробити з мене ходячий інкубатор?

– Та тобі це нічого не коштуватиме! – Вигукнула свекруха. – Якщо на те пішло, то я сама заплачу тобі. Звісно, ​​не два мільйони.

– Мамо, все! Розмова закінчена, – обірвав її Євген.

– Ви безсердечні! Егоїсти! Як ти не можеш зрозуміти, Женю! Микола ж може кинути Риту, або завести коханку, яка подарує йому дитину! Що тоді буде з твоєю сестрою? – майже кричала Лідія Василівна.

– Про це треба було думати раніше, мамо, коли ти змусила її позбутися дитини Юрка, – нагадав їй Женя.

– А ким був тоді твій Юрко? Студент без копійки за душею!

– А зараз у нього свій бізнес, дружина красуня та двоє дітей. А на місці його дружини могла б бути Рита. Але він здався тобі не гідним її.

– Загалом, ви нам відмовляєте? Тобі начхати на сестру, тобі дорожча Катерина. З неї ж не зменшиться, якщо вона ще раз дитину виносить! Я вас двох на світ привела, і нічого! – продовжувала наполягати Лідія Василівна.

– Я тобі ще раз повторюю, мамо, якщо Катя і зважиться ще раз, то це буде наша з нею дитина. І більше до цієї розмови не повертаємось! До побачення!

Лідія Василівна встала і, виходячи з квартири, голосно грюкнула дверима.

А увечері на телефон Євгена надійшло повідомлення від матері: “У мене більше немає сина!”

А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.