– Ігорю, нам треба терміново поговорити, – сказала своєму чоловікові Віра. – Я більше не можу цього приховувати! Я люблю іншого, і йду від тебе…

– Віро, годі тобі жартувати, вечеряти вже пора, а ти ще навіть готувати нічого не почала.

– Ігорю, ти мене не чуєш?! – сказала Віра.

– Я йду від тебе! І готувати нічого я не буду, ні зараз, ні завтра, ніколи!

Віра вийшла з кухні і попрямувала в кімнату, мабуть, щоб зібрати свої речі.

Ігор налив у склянку воду і випив її. Чоловік досі не міг повірити, що це все відбувається з ним наяву, а не уві сні.

Добре б він гульбанив, зраджував і мало заробляв, тоді він міг би зрозуміти, а тут… І робота хороша, і не гульбанить, та й на інших жінок не звертає уваги, а дружина все одно незадоволена.

Цікаво, хто він, той інший, до якого в такому поспіху збирається його жінка? Напевно, якийсь мачо чи мільйонер, іншого пояснення її вчинку він не знаходив.

Віра пішла, залишивши за собою тонкий аромат дорогих парфумів.

Ось і закінчилася їхня казка під назвою «Сімейне життя».

Більше ніхто не проводжатиме його на роботу, цілуючи біля порога, ніхто не розпитуватиме, як пройшов його день, і йому тепер теж не доведеться робити подарунки та дарувати квіти, а також старанно записувати всі дати, щоб ненароком не помилитися і тим самим не образити дружину.

Він тепер знову сам, вірніше самотній, і що з цим робити, Ігор не знав…

…На роботу йти не хотілося. Ні, він не планував гульбанити, чи сумувати, просто хотілося побути наодинці з собою, щоб зібратися з думками й вирішити як жити далі.

Взявши тиждень вихідних, і закупившись продуктами, щоб щодня не виходити з дому, Ігор почав обдумувати ситуацію, що склалася.

Квартира у них була велика, зі свіжим ремонтом і новими меблями.

Машина теж була, він навіть планував купити машину й дружині, щоб вона не просила її підвозити, а сама будь-якої миті могла поїхати туди, куди їй потрібно.

Гроші на кишенькові витрати він їй давав, купував будь-яку річ, яка їй сподобалася, робив компліменти, любив.

А в результаті вона пішла…

Ось би дізнатися ще до кого!

І сина шкода, хлопчик, напевно, здивований тим, що у мами з’явився новий чоловік.

До речі, як син? Подзвонити, чи не треба? Віра навіть попрощатися їм не дала, забрала його одразу зі школи…

…Тиждень пролетів непомітно.

Ігор уже збирався поголитися й причепуритися, бо йому завтра треба було на роботу, як раптом почув у коридорі якусь метушню!

– Хто це там такий?! – ахнув чоловік і вискочив з кімнати.

Він зайшов у коридор і застиг від здивування.

Біля дверей стояла дружина із сином.

– Привіт, я Іванка привезла, ніяк не хоче звикати до нової школи, галасує, – сказала Віра. – Загалом, нехай він у тебе поживе.

Ми все одно з Миколою вирішили ненадовго поїхати за кордон.

Уявляєш у його дружини такий несмак! Довелося його вмовити змінити всюди шпалери і штори.

Не хочу жити в квартирі, де мені все нагадуватиме про його колишню!

Ігор мовчав. Не через те, що йому не було чого сказати, а просто він хотів, щоб Віра якнайшвидше пішла.

Син уже був у своїй кімнаті й радісно розкладав свої речі.

– А все не так уже й погано, – подумав чоловік. – Син тепер поряд, удвох буде не так нудно…

– Тату, ти головне, не хвилюйся. Бачив я цього… Нічого цікавого. Лисий, повний, правда ланцюжок золотий на шиї, та й перстень величезний. Гроші є, це правда, а так, нічого цікавого.

Ігор усміхнувся, він був радий, що син вирішив залишитися з ним, а не з матір’ю.

Все одно він більше одружуватися не збирається. Всі вони однакові, як зустрінуть когось багатшого, так все забувають – і про моральні принципи, і про те, що у них сім’я та діти.

– Синку, а хто він? Мама сказала, що його звуть Микола?

– Це її начальник тату. Пам’ятаєш такий неприємний чоловік? Він ще раз приїжджав до нас, привозив якісь документи?

– Дякую, синку, я згадав.

– Нещодавно його діти приходили, уявляєш, він, виявляється, виставив їх разом із матір’ю, і вони поки що живуть у якихось знайомих. Ще хотів мені їхню дитячу кімнату віддати, але я не погодився.

– І правильно, синку. Твоя мати ще пошкодує, що зв’язалася з ним. Людина, яка так чинить зі своїми рідними, ну це взагалі…

– Я знаю. Ти б бачив, як його донька благала, щоб він не залишав їхню маму, а йому хоч би що. Ще й сміявся.

– Давай змінимо тему… До речі, наш холодильник майже порожній, ходімо у магазин по продукти.

– Хвилинку, я тільки перевдягнуся…

Ігор ішов поруч із сином й уважно слухав, як той йому розповідав про майбутню шкільну екскурсію, на яку треба було здати гроші, і що з наступного тижня в них канікули, а він планував на час канікул поїхати до бабусі у село.

– Тату, дивись! Он та жінка! Ну, дружина цього, до якого пішла наша мама, а це його діти – дві дівчинки й один хлопчик.

Худенька жіночка сиділа на лавці і дивився кудись у далечінь. Маленький хлопчик смикав пояс її пальта, а дівчатка щось говорили їй, ніби прохаючи про щось.

– Щось трапилося? Вам потрібна допомога?

Ігор і сам не зрозумів, як запропонував свою допомогу незнайомій жінці. Може, йому стало шкода її, а може, він розумів, що вони тепер друзі по нещастю.

Жінка перевела на Ігоря погляд й посміхнулася.

– Чим ти можеш допомогти? Може, повернеш мені чоловіка? А може, попросиш його, щоб він не виставляв нас на вулицю, бо нам нема де жити?

– Я придумав дещо краще, а давайте «віддячимо» йому, так би мовити.

– Віддячимо?

– Так. Адже це до вашого чоловіка пішла від мене дружина, значить, ми зараз друзі по нещастю. Так, давайте ми зараз всі разом купимо необхідні продукти, поїдемо додому, приготуємо вечерю, і вирішимо, що робити далі.

Жінка, мовчки кивнула головою. Здавалося Ігор був її єдиним шансом на дах над головою.

Та й дітей було шкода. Вони не винні, що батько у них недолугий, а мати залишилася без нічого.

Вдома вони все обговорили й вирішили, що поки житимуть однією родиною, добре що в квартирі кімнат багато.

Інна – так звали жінку, готуватиме, прибиратиме і пратиме, ну а Ігор буде, як і раніше утримувати сім’ю.

– Ви не подумайте чогось, я не збираюся сидіти на ваших харчах. Я теж шукаю роботу, як знайду, я потім переїду разом з дітьми, обіцяю.

– Залишайтеся скільки знадобиться. Ми, навпаки, повинні триматися разом, нехай вони зрозуміють, що втратили.

– Микола навряд чи зрозуміє, він звик змінювати жінок, як рукавички, а ось ваша дружина, мабуть, швидко схаменеться. Я заради дітей терпіла, а от вона навряд чи буде.

Так і вийшло…

…Микола уже на відпочинку почав показувати свій характер.

То погульбанить і влаштує Вірі сцену ревнощів, то сам дасть привід ревнувати.

Віра була вже й сама не рада, що зв’язалася з ним, але відступати вже не було куди.

Він же ж їй тоді обіцяв, що буде тільки з нею, навіть казав, що звільнить її, якщо вона не піде від чоловіка, а вона й повірила…

А що зрештою? Він уже зараз почав показувати свій характер.

Навряд чи вони зможуть вжитися надалі, та й з Ігорем недобре вийшло, тепер він навряд чи її пробачить.

Яка ж вона нерозумна, треба було не йти від чоловіка, а просто тишком-нишком зустрітися з Миколою, щоб ніхто не знав.

І тільки коли вона дізналася б Миколу краще, то могла б зважитися на такий відповідальний крок…

…– Як це?! Як таке може бути?! – галасував Микола.

– Щось трапилося, любий? – запитала Віра.

– Робітники зіпсували нам квартиру! Хтось із них забув закрити газ, пропало все – і меблі, і будматеріали, коротше не квартири нема…

– Треба подати на них у суд, хай відшкодовують збитки!

– Який суд? Я навіть не знаю, де їх шукати, вони напевно вже десь поїхали. Треба повертатися і щось думати. Я поки що у матері побуду, а ти поки що до свого колишнього вирушай.

Як-не-як ви ще не розлучилися.

Вірі було неприємно це чути, але робити було нічого. Не стане ж вона напрошуватися, щоб він узяв її з собою до своєї матері, яку вона зовсім не знає?

Вони попрощалися й поїхали до себе на різних таксі.

Віра з цього одразу зрозуміла, що це кінець усьому: і їхнім стосункам, і її кар’єрі у бізнесу Миколи.

А Микола похмуро думав, що йому робити далі?

Адже все це, напевно, трапилося не просто так. Це, швидше за все, його так Бог покарав за те, що він виставив дружину й дітей з дому, промінявши їх на іншу.

Треба обов’язково повернути їх, і він, здається, знає, що робити…

Інна добра, вона обов’язково пробачить, та й діти будуть раді, що вони знову всі разом.

А ось Віра до останнього переживала, як її зустріне чоловік, хоча може, він таки пробачить її хоча б заради сина?

Не пробачив!

І не тому, що був ображений на неї, а просто у них з Інною вже почалися стосунки!

Вони навіть планували після розлучення одружитися, та й діти були тільки раді такому збігу обставин.

З Інною Ігорю було простіше. Вона домашня, любляча, і дуже передбачувана. Така не зрадить, не залишить у біді.

А Віра… Віра – це найбільша помилка у його житті.

Віра й Микола довго ставили їм палиці в колеса, не даючи розлучення, але справедливість все одно перемогла.

Тепер Інна й Ігор чоловік і дружина, і вони щасливі.

І не тому, що вони змогли «віддячити» своїм невірним половинкам. А тому, що вони щиро кохають один одного.

А це найголовніше!

КІНЕЦЬ.