— Так і заявила, що хоче відпочити, привести до ладу нерви. Мовляв, чекайте. Не хочете чекати? Подам на розлучення, вийду на роботу і стану аліменти платити, – хитає головою Галина Олегівна.

— Ось це зозуля! Це ж треба? Від чого вона втомилася? Від декрету? Від дитини? – хапається за голову двоюрідна сестра жінки.

— Від побуту, від дитини, – перераховує Галина Олегівна. – Від вічного дня бабака. Від того, що всіма днями одна з дитиною, хоча я регулярно ходжу до них. Від самого початку ходила допомагати. То вкладала спати, то суп варила, поки вона відпочивала з малятком, то гуляти її забирала, щоб Христина домашні справи могла зробити. А вже в магазин відпустити, або в лікарню – взагалі святе, без питань це було.

— Стій, вона квартиру собі орендувала? А на які гроші? Виходить, відкладала, збирала? Отже, така втеча була запланована заздалегідь?

— Виходить, що так, – зітхає Галина Олегівна. – І ось зараз абсолютно незрозуміло, що робити. Я на інвалідності, не працюю. Але дівчинці всього рік і 5 місяців, важко мені з нею, а синові працювати треба, інакше як жити?

Син Галини Олегівни одружився з Христиною 4 роки тому. Свекри віддали в розпорядження молодих однокімнатну квартиру бабусі, оформили на сина дарчу, з невісткою Христиною не конфліктували. Розуміючи, що батьки її самої живуть у Миргороді, Галина Олегівна взялася допомагати невістці з маленькою онукою.

— І дитина була бажана, кілька місяців у них нічого не виходило, Христина прямо засмучувалася дуже, а ось, бачиш…

Все пройшло благополучно, без жодних ускладнень. Галина Олегівна, яка виростила двох синів (є ще й старший брат у чоловіка Христини), вважає, що з її хлопцями турбот було в рази більше. Молодший взагалі перші півроку спав тільки на руках і кричав цілодобово. Але Христина, осівши вдома, занудьгувала буквально в перші ж місяці.

— Вічно одна, – скаржилася вона чоловікові і на чоловіка. – Ні поїсти нормально, ні помитися. І що з того, що свекруха ходить? Вона не на весь день приходить, та й допомоги від неї зараз особливо й немає. А чоловік приходить додому тільки спати.

Син Галини Олегівни справді багато працює: виїжджає з дому о 7:30 ранку, приїжджає до 10-ї вечора. У такому режимі чоловік живе майже від самої появи доньки, бо він знайшов собі ще й підробіток, щоб годувати сім’ю і відкладати гроші на розширення житлоплощі.

Передбачалося, що однокімнатну після виходу Христини на роботу здадуть, куплять двокімнатну і платитимуть іпотеку. Христина просила чоловіка почати збирати на розширення пізніше, коли доньці виповниться 3 роки, але син Галини Олегівни вважає, що дівчинка росте, грошей треба багато, та й вигідний підробіток трапився саме зараз, у майбутньому ще невідомо як складеться. Он уже скільки криз було за останні 4 роки.

— Ти не можеш ні перехопити в мене дитину, ні разом вийти погуляти, ні викупати, ні погодувати, я все одна й одна. Я втомилася. Кручуся білкою, ніхто не допомагає, – час від часу Христина влаштовувала чоловікові скандали. – Набридло. Тобі що! Поїхав на роботу, коли донька спить, повернувся – вона вже спить. У вихідний тебе не чіпай, ти хочеш виспатися і відпочити. А я не хочу? Мені відпочити не треба?

— Ні, я розумію, в декреті всім важко, у багатьох чоловіки взагалі в інших містах працюють і свекрухи, яка згодна підтримати під боком немає. Але щось не всі жінки тікають з дому, кидаючи дітей! – сердиться кузина Галини Олегівни.

Христина з дому саме втекла. Три тижні тому свекруха прийшла провідати невістку й онуку, Христина, яка крутилася в домі, поклала дівчинку потім спати, а свекруху попросила посидіти у квартирі, доки вона сходить у найближчий магазин по продукти.

— І пропала! Година, інша, третя. Внучка прокинулася, я її погодувала. Весь телефон невістці обірвала – тиша. Гудки йдуть, а трубку не бере ніхто.

Галина Олегівна зателефонувала синові, він із роботи раніше приїхав, хотіли вже в поліцію заяву писати, коли від Христини надійшло повідомлення: «Я втомилася, мені треба відпочити і привести нерви до ладу».

— Словом, повернуся… коли повернуся, – сердиться свекруха. – Кинулися по шафах – деяких речей її немає, косметики було повно, а теж немає. Я так думаю, що невістка заздалегідь, потроху перевозила речі на квартиру чи де вона там зараз. А потім знайшла момент і не повернулася.

— І як ви? Ця зозуля хоча б телефонує? Невже в неї серце за дитину не болить? Дівчинка ж ще крихітка зовсім. Ну як так можна?

— Дзвонить. Тепер дзвонить щодня, розповідає, що і як робити. Привіти передає і каже, що поки повертатися не збирається. Ну це вона мені, син із нею теж розмовляє, тільки злиться після цих розмов і пар з вух йде, – засмучена Галина Олегівна. – Як ми? Як бачиш. Відпустка синові не передбачена, звільнятися – не варіант. Сиджу я, іноді в очах темно, а сиджу, куди діватися?

— Ви втомилися? – відповіла на вмовляння свекрухи Христина. – Треба ж! А коли я твердила про крайній ступінь втоми, мене ніхто чути не бажав. Співчуваю Вам, але сил поки що в собі не знаходжу, щоб повернутися.

— Нахабка яка, порівняла свої 30 років і твої 56, – вважає двоюрідна сестра. – І потім, вона – мати, а ти всього лише бабуся. А сваха що ж?

— Охає, плаче, що ще сваха? У неї ще двоє і неповнолітня одна з них. Приїжджати вона не бажає, дочку напоумити не може. Та й їй сказала, мовляв, якщо чоловік і свекруха чекати не хочуть, хоч зараз нехай подають на розлучення, буду платити аліменти.

—А що? – каже Христина і чоловікові. – Мільйони чоловіків так живуть. Мама твоя втомилася? Маму ти чуєш, а мене не чув. Хочеш, сідай у декрет, а я піду працювати, хочеш – чекай. Або розлучайся, мені вже все одно, нічого не хочу. Так, купимо двокімнатну квартиру не відразу, а через кілька років, так, я заробляю менше, але сидіти вдома я більше просто не можу.

Списати на післяпологову депресію поведінку Христини? Але ж вже майже півтора року минуло, запізно начебто. У будь-якому разі, Христина відкидає пропозицію сходити до психолога або фахівця серйознішого.

Син Галини Олегівни поки перебуває в цілковитій розгубленості: була сім’я, дружина, дитина, і раптом таке. Що робити – незрозуміло. Є поради та думки? Чи може мати в декреті втомитися так, щоб вийти в магазин за хлібцем і не повернутися до маленької дитини?

КІНЕЦЬ.