Мій батько між своєю новою дружиною та мною вибрав не мене. В принципі, треба було б до цього звикнути, але все одно дуже неприємно щоразу переконуватися, що ти для батька ніщо.

При цьому він ще й порушив волю покійної бабусі, яка наполягала, щоб після її смерті він передав її квартиру мені, батько обіцяв, але потім все змінилося.

Батько пішов із сім’ї, коли мені було десять років. Пішов відразу в нову сім’ю, тому маму мені тут звинувачувати нема в чому. Там у нього була жінка, а в тієї жінки дочка не від батька.

Зі мною батько спілкувався рідко, натомість своїй новій дочці присвячував купу часу. Вся сторінка татової дружини рясніла фотографіями, як мило вони відпочивають.

Мені на день народження набір фломастерів, а їй похід до парку атракціонів. Думаю, тому вже зрозуміло, хто у тата улюблениця.

На жодне свято він до мене не приїжджав, бо дружина була проти, максимум міг зателефонувати, привітати, але мені хотілося більшого.

Стаючи старшою, я розуміла, що батько знаходиться під жорстким каблуком своєї дружини. Саме вона і була проти спілкування батька зі мною. Її поведінка зрозуміла, вона свою територію охороняла, для неї норма, що батько з дитиною від минулого шлюбу не спілкується, але я батька зрозуміти не могла.

– Ти на нього не злись, він її просто любить, тому й сваритися не хоче, а вона жінка з важким характером, – зітхала бабуся, виправдовуючи єдиного сина.

Я це виправданням для батьківської поведінки не вважала, але згодом навчилася жити без неї і просто вже не реагувала на її поведінку.

Потім я поїхала вчитися в столицю, з батьком зв’язок зник взагалі, спілкувалася я тільки з мамою та бабусею. Від мами і дізналася, що бабуся в лікарні, був серцевий напад.

У мене була сесія, тож я не могла вирватися і приїхати, востаннє я бабусю чула по телефону. Під час розмови саме батько був присутнім.

Бабуся була малограмотна, тож написати заповіт навіть не подумала, вона взагалі не довіряла таким речам. Ще й на шляхетність сина надіялася.

Мені вона тоді сказала, що квартиру залишає мені, але згідно із законом вона відійде спочатку батькові, а він уже подарує її мені. Бабуся ще запитала в батька, чи він чув, що вона сказала, батько підтвердив, що чув.

Хоч я бабусю і переконувала, що вона поспішає з висновками, вона вийде з лікарні та ще довго проживе, але слова були порожніми, через три дні бабусі не стало.

Приїхала я після сесії, сходила на могилу, з батьком не зустрічалася, поїхала вчитися назад. Приїхала я назад за рік, коли отримала диплом. Тоді й завела з батьком розмову про квартиру, бо треба було визначатись із планами на життя.

З батьком за цей час ми кілька разів переписувалися, але теми квартири не стосувалися, а мама сказала, що вони її зараз здають. Але мені було по барабану, нехай здають, вона тоді мені була не потрібна.

Але час розмови прийшов, батько довго переносив зустріч, але все-таки зважився. І тут я зрозуміла, що за цей час йому добряче промила мізки його дружина.

Він казав, що їм зараз живеться важко, тому він не може дозволити собі таке марнотратство, як віддати квартиру мені. Та й взагалі, у його другої доньки весілля через півроку вже домовились, що там житиме нова молода сім’я.

– А як же я, як воля бабусі, як же твоя обіцянка? – мене трясло від огиди до цієї людини.

Він почав розповідати, що бабуся вже була не в собі, взагалі він законний спадкоємець, а я молода та вільна сама своє має наживати. Це були не його слова, я точно знала, він так не розмовляє, і думки це не його. Про що я й сказала, змусивши батька почервоніти.

– Вибач, але я не хочу сваритися з дружиною, – сказав мені цей чоловік і пішов.

Цієї людини для мене більше не існує в принципі, щоб з нею не трапилося, я її не знаю. Нехай його дружина тріумфує, мене більше в його житті не буде.

КІНЕЦЬ.