– Ви жартуєте, свахо? Кожного місяця по 5 000 гривень?

– Я навіть не намагалася приховати свого обурення.

– Діти п’ять років у шлюбі, а ви все ще тягнете з сина гроші, як із малого хлопчиська?

Світлана Павлівна, Вадимова мама, а моя сваха, театрально піднесла руку до серця, зробивши вигляд, що їй зле.

– Людочко, як ти можеш таке казати? Та я ж хвора, ледве на ногах стою!

Я зітхнула. Яке ж знайоме це «ледве». Коли я бачила її минулого разу, вона так само «ледве» піднімалася з крісла, але щойно за нею зачинилися двері, бадьоро пострибала на кухню по чай. Театр одного актора, але я не для того їхала сюди, щоб спостерігати її виставу.

– Світлано Павлівно, – перейшла я на офіційний тон, бо терпіти ці її сцени вже не було сил, – ми з вами дорослі люди, і давайте без цього цирку. Я бачила, як ви «хворієте». І Вадим кожного місяця віддає вам п’ять тисяч гривень. Це нормально, по-вашому?

Вона скривилася, але одразу ж підняла підборіддя.

– Це мій син! Він допомагає мені, як належить!

– Ой, та годі! – махнула я рукою.

– Ви здоровіша за мене! І за Надю! Та й за свого сина, між іншим! А от вашу невістку він позбавляє елементарного – можливості бути матір’ю!

– Ти про що? – її очі звузилися, видно, що я влучила у болюче місце.

– Про те, що ваш Вадим відмовляється заводити дітей, бо, бачте, фінансово не витягне. Знаєте, чому? Бо вам гроші потрібні більше! А ви ще довго збираєтесь на ньому паразитувати?

– Я його мати! – вигукнула вона, скипаючи.

– А Надя – його дружина! – не відступала я.

– Вони могли б виховувати маля, могли б будувати повноцінну родину! Але ви весь час повторюєте, що грошей немає, і що буде, якщо він перестане вам допомагати! Ви це навмисне робите? Бо відчуваєте, що з появою онука гроші вам більше не світять?

Вона затнулася, спробувала щось сказати, але не змогла. Це була правда, а правду чути завжди важко.

Я встала, щоб іти.

– Я сподіваюся, що у вас ще є совість, і ви дасте своєму синові нарешті жити своїм життям. Інакше ви ризикуєте залишитися біля розбитого корита – без грошей і без сина. Подумайте над цим.

Вона мовчала. Я розвернулася і вийшла.

А тепер мені цікаво – чи справді дійде до неї хоч щось? Чи продовжить грати роль нещасної, висмоктуючи всі сили з Вадима? Чи наважиться він нарешті поставити родину на перше місце? А як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело