Ніякими словами і емоціями не передати, що в той день відчував Олександр. Він давно мріяв про цей день, він уже марив думками про те, як переїде від тещі.

Тепер ніхто нічого не критикує, ніхто не свариться під боком і ніхто не суне свого носа в чуже особисте життя. Квартира у них із Світланою хоч і наймана, проте це їхній куток спокою та тиші. І це не може не тішити.

Коли вони проживали у квартирі матері, то мали окрему кімнату. Чоловік не раз казав, що поставить туди замок, але Світлана казала, що так негарно стосовно мами. Вона це сприйме як особисту образу. Все-таки проживають в одній квартирі, треба довіряти.

«Я відразу казав, що жити у кімнаті без замка погана ідея, але дружина мене не чула. Тому ми спокою не мали там ні вдень, ні вночі. Теща заходила в кімнату тоді, коли їй цього хотілось. І геть все одно на те, що ми можемо спати, переодягатись чи вести діалог.

Одного разу майже опівночі я почув, що в кімнаті щось шерхотить. Відразу здогадався, що це небажана гостя і запитав, чого їй треба. І відповідь мене просто вбила. Ліна Євгеніївна сказала, що це її квартира і вона не збирається звітувати нам, що вона робить в ній.

Самі розумієте, що ні про яке усамітнення тут і мова не йшла. В мене вже виробилась якась травма, що як тільки я починаю обіймати дружину, то теща тут-як-тут.

Сто разів я вже пропонував Світлані орендувати окрему квартиру. Але вона мені повторювала, що не хоче засмучувати маму. А от мене засмучувати їй не було страшно. Я стерплю все. І це життя, як у мотелі, і відсутність особистого простору.

Та якось і у коханої урвався терпець. Вже було дуже пізно, коли я почав робити їй масаж і знову ж таки у цей момент в кімнаті, як примара, з’явилась теща.

Саме тоді мій друг із дружиною їхали на заробітки і попросили у нас подивитись за квартирою. Я домовився, що ми будемо проживати там і оплачувати комунальні послуги. І всіх такий хід подій задовольнив. Та і для тещі теорія вималювалась.

Тепер ми проживаємо окремо і щасливішої людини за мене не знайти. П’ять років жахливого життя із тещею показали мені, що щастя у досить простих речах.

КІНЕЦЬ.