– Ви що творите, га?

– До Свєти та Андрія додому увірвалася теща і відразу пішла в наступ.

– Я вам завжди допомагала! Я!

– Коли на світ з’явилася Настя, я й обіди вам готувала, і з Настею гуляла, і скрізь із нею ходила! А тепер що, не потрібна стала?

– Мамо, що ти таке кажеш?

– Світлана розгублено подивилася на Ольгу Миколаївну.

– Чому ж ти не потрібна? З чого це ти вирішила?

– А з того, – Ольга Миколаївна надула щоки.

– Адже ви няню взяли. Та тільки ця няня живе у мене в сусідньому під’їзді, і я з нею знайома!

– Ну, так, взяли. Але не щодня. А що такого, мамо?

– Світлана знизала плечима. Вона вже взяла себе в руки.

– Давай, роздягайся, зараз вечерею тебе нагодую.

– А щодо няні, то ми взяли її для того, щоб тебе не смикати. Ти ж на танці ходиш, та ще й ляльок почала шити. А тут ми з Настею…

– Кожна людина повинна жити своїм, насиченим життям. Я вважаю, що ми не повинні позбавляти тебе того, чим ти займаєшся.

Ольга Миколаївна зняла куртку, черевики, поставила сумку на тумбочку, зайшла у ванну кімнату, помила руки, а потім приєдналася до своєї доньки, та її чоловіком.

– І все ж таки! Всі довкола стогнуть від того, що їхні бабусі відмовляються займатися онуками. А я не відмовляюсь! Ви мені самі не даєте!

Ольга Миколаївна вимовила це все вже більш миролюбним голосом.

– Мамо, ми з Андрієм вдячні тобі. Дуже, дуже. І, якщо ти готова займатися з Настею, замість своїх хобі, то ми відмовимося від няні, – сказала Світлана і поставила перед нею тарілку з вечерею.

– Так, – кивнула Ольга Миколаївна. – Я готова. Няня вам не потрібна.

– Ось і домовилися, – усміхнулася Світлана.

Після вечері, вони пили чай, потім прибігла Настя і стрибала навколо всіх. Нарешті Ольга Миколаївна пішла.

– Світлано, я не хочу, щоб твоя мати весь день проводила з нашою донькою, – одразу заявив Андрій. – Вона мене недолюблює і налаштовує її проти мене. Плюс. вона з нею не займається, а Неллі Ігорівна…

– Та я знаю! – перервала чоловіка Світлана. – Моя мати недолюблює тебе, твоя – мене. Знаю! Але ж вона справді допомогла нам на перших етапах, після появи доньки. І, швидше за все, вона ревнує.

– І що? Відмовимося від Неллі Ігорівни?

– Та ніхто від неї відмовлятися не збирається, – Світлана похитала головою. – Вона ж до нас лише двічі на тиждень приходить. Придумаю щось… Але поки не знаю що.

– Добре. Сподіваюся, що ми зрозуміли одне одного, – сказав Андрій.

– Звичайно, зрозуміли. Ти захищаєш мене від своєї мами, а я тебе від своєї, – кивнула Світлана…

…- Олю, привіт! А що ти тут робиш?

Ольга Миколаївна стояла на розі, поряд із парканом дитячого садка і спостерігала за входом. Почувши це запитання, вона здригнулася і повернула голову. Виявилося, що до неї підійшла одна з її знайомих з танців.

– Таню, а ти тут що робиш? – Відповіла вона питанням на запитання.

Тетяна засміялася.

– Я живу у цьому районі. Іду в магазин.

– Аааа. А в мене онука ходить у цей садок і я хочу знати, хто її сьогодні забере.

– А навіщо, Оль? – здивовано спитала Тетяна.

– Тобі не зрозуміти, – відрізала Ольга Миколаївна і знову перевела погляд на вхід на територію саду.

У цей момент Ольга Миколаївна побачила, як до саду під’їхала машина доньки,  її дочка вийшла з неї і зайшла в садочок. Ну ось і все.

Сьогодні Насту знову забирає мама. Отже, вони дійсно відмовилися від послуги няні. Значить, вона перемогла! Та сенсу від цієї перемоги не було ніякого. Як її не кликали посидіти з Настею, так і не кличуть …..

Ольга Миколаївна тяжко зітхнула.

– Може, поговориш зі мною?

– Запитала Тетяна.

– Впевнена, що тобі полегшає.

– Гаразд, пішли, проведу тебе до магазину, – сказала Ольга Миколаївна.

– Можемо прямо там посидіти і випити по філіжанці кави. Ходімо.

Ішов час. Ольга Миколаївна частенько приходила до саду та спостерігала – хто ж забере сьогодні Настю. Зазвичай забирала її дочка, іноді її чоловік.

З одного боку, вона розуміла, що виграла і що у Насті більше немає няні, а з іншого боку, їй було сумно й самотньо від того, що її не залучають.

За цей час вона бачила Настю всього кілька разів. Хіба цього вона хотіла? Ну, звичайно ж, ні.

Того дня вона поговорила зі Світланою, потім знову поїхала до садка і бачила, як її дочка забрала Настю.  Ольга Миколаївна мала їхати на свої танці, але не поїхала.

Там, на танцях, усі будуть веселі, а їй зовсім не хотілося бачити усміхнених та задоволених людей. Їй хотілося сумувати. І, можливо, навіть плакати.

Тож вона спершу прогулялася сквером, посиділа на лавочці, а потім попрямувала додому. Підходячи до будинку, вона побачила машину дочки і зрозуміла, що вони таки ходять до цієї неприємної Неллі Ігорівні.

Тільки вона займається з онукою, не як няня, а як психолог-логопед. А ще вона зрозуміла, що дочка із зятем її обманюють і що вона нічого не виграла. Навпаки, її життя стало порожнім і нікчемним.

Того вечора Ольга Миколаївна довго лежала без сну. Вона згадала, як вона жила з донькою, як допомагала їй з онукою, і зрозуміла, що дуже хоче все повернути.

Під ранок їй спало на думку – щоб повернути все так, як було, треба просто позбутися Андрія. Потрібно скомпрометувати його і залишилося лише вирішити як…

…Світлана сиділа в кафе з подругою і скаржилася їй на життя.

– Ти не уявляєш, як все йде зі скрипом. Насті треба займатися з психологом та логопедом, у саду вони є, але сенсу в них немає.

– Була няня, яка саме забирала Настю з саду і займалася з нею до вечора, але моя мати почала ревнувати до неї і тепер я відводжу її на заняття в ті дні, коли в неї танці і втрачаю пристойно в грошах.

– Не зрозуміла, а навіщо ти це робиш? – поцікавилася Алла.

– Та тому. що мати живе у тому ж будинку, що й наша логопед.

– Аааа. Зрозуміло.

– А ще мені здається, що я божеволію, – серйозним тоном сказала Світлана.

Алла здивовано глянула на подругу, але нічого не сказала.

– Іноді я приходжу додому, а деякі речі виявляються не там, де я їх залишила, – Світлана помовчала трохи і додала. – Продукти зникають. Під ліжком труси чиїсь знайшла.

– Опа! – пожвавішала Алла.

– Жіночі?

– Так? – кивнула Світлана.

– А волосся не знаходила?

– Запитала Алла.

– Знаходила.

– Довге та світле?

– Довге та руде.

– Ти думаєш про те саме, про що і я?

– Запитала Алла.

– Ні. Я довіряю чоловікові.

– Довіряй, але перевіряй!

– Ні. Кажу ще раз, Андрій тут ні до чого, – Світлана похитала головою.

– А Андрію ти говорила про це? – знову спитала Алла.

– Ні. Поки що ні.

– Світлано, що ти тягнеш? Обов’язково треба сказати.

– А раптом це у мене з головою не гаразд?

– Ось саме! Про це треба дізнатися якомога раніше. Раптом це лікується, – сказала Алла.

Світлана задумалася.

– Хм …. напевно ти маєш рацію. Сьогодні ж скажу йому.

Ольга Миколаївна гордо йшла поруч із Настею, тримаючи її за руку та посміхалася. Її план працював. Вже чотири рази за два тижні вона забирала Настю з саду і відводила додому, гуляючи по дорозі на майданчиках.

А цього дня вона зустріла Тетяну з онуком. Вони посідали на лаву, поговорили.

– Ну що, налагодила стосунки з донькою? – Запитала Тетяна.

– Ну так ….., – відповіла Ольга Миколаївна ухильно. Вона не хотіла розповідати нікому, що намагається розлучити доньку з чоловіком.

Оскільки вона давно зробила дублікат ключів від їхньої квартири, ходить туди і підкладає різні речі. Ось, наприклад, кілька днів тому, залишила у ванній гумку для волосся.

– Кажу тобі, що головне підтримувати з усіма добрі стосунки, і тоді ти завжди будеш на похваті, – сказала її приятелька.

– Це твій шлях, – відмахнулася Ольга Миколаївна.

– Оль, дай спокій своїй дочці. У неї своє життя.

– Саме так, вона моя дочка! І повинна жити зі мною! Внучку вона мені подарувала, тож цілком може й розійтися зі своїм Андрієм.

– Ех, Оля, Оля ….. Слухай, а ти, напевно, все своє життя з мамою жила, так? – Запитала Тетяна. – Що з твоїм чоловіком сталося? Ви розлучилися, чи …..

– Тебе це не стосується, – сказала Ольга…

Ольга Миколаївна прийшла додому пізно увечері. А того дня, до її доньки з Андрієм, приїхала ще й його мама, яка теж була незадоволена, що Настю забрала з саду Ольга і що її син майже не звертається до неї по допомогу.

– Усі мої знайомі тільки й роблять, що скаржаться на те, що їхні діти постійно просять посидіти з онуками. А що ви? Невже вам це не потрібне? – обурювалася вона.

Ольга Миколаївна подивилася на це все і раптом зрозуміла, що Свєті з Андрієм не солодко. І що швидше за все, вони не хочуть звертатися за допомогою ні до неї, ні до матері Андрія саме через їхню поведінку.

Адже вона завжди погано відгукувалася при онуці про її тата, а  мати Андрія, напевно, погано говорила про її Світлану. А ще, вона завжди вимагала від молодих послуху і щоб вони жили так, як вона хотіла.

Але ж у них своє життя! А ще вона жахнулася тому, що поводиться так само, як поводилася її мати, яка, власне, і посварила її з чоловіком.

– Мда …. справи …., – Ольга Миколаївна дістала зі своєї сумки ключі від квартири своєї доньки і прибрала їх на полицю в найдальший кут.

– Все ж таки правильно каже Тетяна, що головне – це підтримувати з усіма добрі стосунки і не тиснути ні на кого, а жити своїм життям. І тоді ти точно не будеш самотньою.

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.