– Ви не дивитесь як пара, Марто!, – повторювали мені мама, тато і навіть тітка Оля, яка ніколи не була заміжня і діток в неї немає. – Мирослав занадто молодий. Він не зможе тебе гідно забезпечити, – говорив тато. Я прислухалась до їх думок тому наступного разу на знайомство привела на вісім років старшого за себе Руслана.

– Як в нього дитина від першого шлюбу? Ще чого, Марто, ти ще чужих дітей не няньчила!

Дуже часто так відбувається в сім’ях, що мами заздрять подругам своїх синів, а тати заздрять хлопцям своїх дочок. Іноді має минути багато часу, перш ніж вони змиряться з вибором партнера своєї дитини.

Але в моєму випадку, здається, ніхто миритися не буде…

Я не з поганої родини і не можу скаржитися на нестачу уваги чи любові. Найголовніше це те, що я маю де жити, і я не бігаю по гуртожитках, як багато моїх одногрупників.

Також у мене немає фінансових проблем. Я купую собі все що захочу. Але звісно, я розумію ціну грошам, тому в дорогі магазини я заходжу вкрай рідко.

Одним словом, мені нічого матеріально не бракує. Все ж є певні моменти, на які я не лаюся, але вони мене не радують.

Мама з дитинства заробляла на життя писанням. Раніше працювала редактором, сьогодні – журналіст-фрілансер. З батьком вони розлучені. Чому, не питайте, так вже вийшло… Як то кажуть, не зійшлись характерами.

Після розлучення мама переїхала жити до своєї рідної сестри. Тітка Оля ніколи не була заміжня. В неї деякі проблеми зі здоров’ям, тому все склалося, якнайкраще.

І тітка під наглядом і мама має свій дах над головою. Я часто провідую тітку з мамою. І так вже в нас вийшло, що я відчуваю, ніби в мене один батько і дві мами. Тітка мене дуже любить і називає своєю дитинкою. До речі, вона моя хресна мама.

Тато займається комп’ютерами і заробляє більш ніж пристойні гроші.

На перший погляд в нас звичайнісінька сім’я. Але це лише на перший погляд…

Поки я навчалася і ні з ким не зустрічалася, все було добре.

Але як тільки я познайомилася з якимось красенем, що тато, що мама, що тітка, влаштовували мені справжній допит.

В той час коли мої подружки з трепетом думають, які в них стосунки будуть з майбутніми свекрухами, то я хвилююсь, як приймуть майбутнього зятя тато з мамою і тітка.

Коли я привела свого першого хлопця, Мирослава, студента IT, на знайомство, це було щось з чимось. Мама навіть не дуже хотіла з ним розмовляти, не кажучи вже про його схвалення. Вона стверджувала, що він занадто молодий, щоб я вибирала старших хлопців і хоча б мінімально застрахованих, а не бідних студентів.

Звичайно, я любила Мирослава і сподівалася, що десь знайду розуміння. Але ні. Мама сказала мені за тиждень, що, судячи з усього, у мене немає абсолютно ніякого смаку, і тому ми не дивимось як пара.

Тато також наполягав на тому, щоб я не спішила, що з такою харизмою як в мене, я знайду собі кращого супутника життя.

З Мирославом ми за деякий час таки розбіглися, бо він влаштувався за містом на роботу, яка, на радість “усіх” моїх батьків, мало оплачувалась. Лише після “хорошої новини” мої батьки заспокоїлись.

Після Мирослава я по вуха закохалася в Руслана. Він був значно старший, на вісім років, заробляв пристойно, але у нього вже був син від перших стосунків, тому він теж не пройшов по мірках батьків.

Я не знаю як мені бути з батьками. Мені здається, що якого б хлопця я не привела на знайомство, їм він не підійде. Так можна й в дівках залишитися…

Як мені бути? Чи потрібно в такому випадку слухатись батьків? Чи робити так, як підказує мені моє серце?

Джерело