Захворіла теща, через тиждень її не стало. Забрали тестя до себе, добре місце є.

У тещі був пес, просто чорна кудлата дворняга. Забрали і його собі на горе. Все гризе, дітей прикушує, на мене огризається, гадить.

Викликав кінологів, грошей давав не мало аби навчили, як з ним поводитися, все безглуздо…

Кажуть, простіше приспати… Тесть вирішив, собачки не стане, тоді і йому час. Залишили.

Діти ходять влітку у джинсах, з довгими рукавами: укуси від мене ховають, шкодують дідуся. До осені зовсім несила стала, озвірів, гризе на собі шерсть, виє.

Виявляється, його ще треба тримінгувати. Об’їхали всі салони, ніде таких злих не беруть. Нарешті тямущі люди вказали одного майстра.

Привів, затягую. Пес рветься, як шалений. Виходить молоденька дівчинка крихітних розмірів. Так і так, говорю, будь-які гроші, хоч під наркозом (а сам думаю, щоб він не прокинувся під цим наркозом, сил уже немає).

Бере з рук повідець, каже прийти через дві години, і спокійнісінько веде його.

Приходжу у вказаний час. Дивлюся, це дівчисько вистригає шерсть між пальцями у шикарного собаки. Той стоїть на столі, прямо, гордо, не рухаючись, як лейтенант на параді, у роті в нього гумовий помаранчевий м’ячик.

Я аж задивився.

Тільки коли він на мене око скосив, я зрозумів – це і є мій пес. А дівчина мені й каже:

– Я зараз покажу, як йому треба чистити зуби та вкорочувати кігті.

Тут я не витримав – які зуби! Розповів їй всю історію, як є. Вона подумала і каже:

– Ви маєте увійти в його становище. Вам відомо, що його господині не стало, а йому ні. У його розумінні ви його з дому вкрали без господині та насильно утримуєте. Тим більше, що дідусь теж засмучується. І якщо він втекти не може, намагається зробити все, щоб ви його з дому викинули. Поговоріть з ним по-чоловічому, поясніть, заспокойте.

Закинув собаку в машину, поїхав прямо в стару тещину хату. Відкрив, там пусто, пахне нежилим. Розповів йому все, показав. Пес слухав. Не вірив, але не огризався.

Повіз його на цвинтар, показав могилу. Тут підтягнувся тещин сусід, своїх відвідував… Згадали, собаці все розповіли… І раптом він зрозумів!

Морду свою задер і завив, потім ліг біля пам’ятника і довго лежав, морду під лапи заштовхав. Я його не квапив. Коли він сам підвівся, тоді й пішли до машини.

Вдома собаку не впізнали, а якби впізнали, то одразу б й не повірили. Розповів, як мене дівчина напоумила, і що з цього вийшло.

Син дослухати не встиг, куртку натягає, ключі від машини, просить адресу дівчини де стригли.

– Навіщо тобі?

– Тату, я з нею одружуся.

– Зовсім з глузду з’їхав! Ти її навіть не бачив. Може, вона тобі не пара.

– Тату, якщо вона перейнялася становищем собаки, то невже мене не зрозуміє?

Коротше, за три місяці вони й одружилися. Нині підростають троє онуків.

А пес? Вірний, спокійний, слухняний, неймовірно розумний літній пес допомагає їх няньчити. Вони йому ще й зуби чистять вечорами…

Не дарма кажуть, що собаки вірні та дуже розумні тварини. А розмовляти… так з усіма треба розмовляти та пояснювати свою думку, тоді й життя стає помітно кращим.

Всім добра та гумору у житті! Вірних чотирилапих друзів! Ставте вподобайки та залишайте ваші коментарі!