— Ви купили курей, щоб Аллу годувати? – не могла повірити в почуте Таня.

– Сестриці тридцять років, вона давно доросла і не бідна панянка.

— Для нас ви завжди залишаєтеся дітьми, – міркувала Віра Петрівна.

– Ми завжди готові з батьком останнє віддати заради вас.

— Не потрібно нічого віддавати, – бунтувала Таня. – Ми обидві працюємо, чоловіки нормальні, наші сім’ї забезпечені, досить і вам так побиватися.

— Нам у радість піклуватися про вас, – підтримував батько. – Ось тільки ти нічого не хочеш брати з села, а ми засмучуємося.

Тетяна, щоправда, нічого не тягла від батьків, а навпаки їм намагалася гостинці з міста привезти. Вони все життя гарували на їхнє з сестрою благо, а тепер прийшов час помінятися місцями. Принаймні, саме так думала Таня, підозрюючи, що в Алли з цього приводу інша думка.

— Ти навіщо батькам проблеми створюєш? – запитувала вона сестру дорогою додому. – Нехай би вже сиділи на своїй ділянці, квіти вирощували і яблука збирали.

— Їм подобається бути корисними і нам допомагати, – парирувала Алла. – Я сама в них нічого не просила, але й відмовлятися сенсу не бачу.

Таня була сердита на сестру, хоча й любила її сильно. У цьому була вся Алла, яка вважала оточуючих зобов’язаними виконувати всі її забаганки на першу вимогу.

Вона не відмовлялася від допомоги батьків, тягала сумки і від рідні чоловіка і завжди була незадоволена масштабами гостинців. Щодо своєї рідні мовчала, а чоловіка Павла постійно гризла і звинувачувала, що його батьки погано піклуються про єдиного онука.

— Ти уявляєш, батьки купили курей, щоб були свіжі яйця і м’ясо для Алки, – розповідала Таня вдома чоловікові. – Невже вона справді не розуміє, що їм важко дбати про домашнє господарство і їй час зменшити апетити.

— Ти так міркуєш, немов не знаєш своїх батьків, – не відривався від збирання шафи Руслан. – Минулого року, коли вона забажала на море поїхати, вони таємно гроші для неї відкладали. Позаминулого року шубу на іменини запросила і знову вони потайки гроші їй давали.

Тетяна ніколи до сестри батьків не ревнувала, їй справді було їх щиро шкода. Не розуміла вона її споживацького ставлення до них, і була готова боротися за свою правду, як у дитинстві, тільки це мало що могло змінити.

— Ти занадто складно живеш, – невдоволено говорила Алла на спроби старшої сестри чинити тиск. – Потрібно до всього простіше ставитися: якщо є можливість щось отримати від цього життя, значить, потрібно цим користуватися.

— Але це наші батьки, – бісилася жінка.

– Не можна їх використовувати, ми вже самі зобов’язані підтримувати їх і допомагати.

— Добре, – сказала тоді Алла, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Змінювати свою думку вона не збиралася, просто вирішила діяти хитріше. Тепер Алла не розповідала сестрі про поїздки в село і батьків просила цього не робити.

— Таня мене вічно життя вчить, скільки можна, – говорила вона, складаючи в сумку чергову порцію гостинців. – Я не бачу нічого поганого у вашому бажанні поділитися з нами смаколиками.

— Звісно, донечко, ми ж заради вас і працюємо, і корисними себе відчуваємо, – підтримувала її Віра Петрівна.

— Ну, і я так кажу, – продовжувала Алла. – А якщо Таня нічого брати з села не хоче, то це тільки через дурість і гордість свою.

При цьому правило Алли працювало тільки в одному напрямку, оскільки вона завжди приїжджала в гості до родичів із порожніми руками. Тетяна постійно норовила купити фрукти, солодощі до чаю або ковбаси й сиру батькам привезти. Сестра ніколи на подібні моменти навіть уваги не звертала.

Зате вона запросто могла прихопити частування, привезені сестрою для батьків. Вони знали звички молодшої доньки, тому постійно залишали для неї щось смачне. Таня довго з цим боролася, потім рукою махнула і дозволила рідні самостійно розбиратися у своїх стосунках.

— Потрібно батькам купити м’яса, щоб запас був у морозильнику, – говорила Таня чоловікові. – Пропоную зробити оптову закупівлю для твоїх і моїх.

— Звичайно, ми купимо все, що потрібно, – хитав головою Руслан. – Тільки де впевненість, що не встигнемо ми виїхати, так твоя сестричка знову всі засіки вигребе, як минулого разу? Ти мені вибач, тільки довіри до них у мене вже немає зовсім.

У Тані теж не було, але матір і батька було шкода. До сестри багато разів намагалася достукатися, тільки все було марно, і вона вважала тільки свою поведінку правильною. Тетяна з чоловіком почали хитрувати і привозити рідні гостинці в обмежених кількостях і в розпочатих упаковках.

— Сардельки потрібно з’їсти в найближчі три дні, – викладала вона продукти на стіл. – Йогурти ми купили вам спеціально без цукру і малої жирності.

Пенсіонерам було навіть ніяково від того, що самим доведеться все з’їсти, тому що вони звикли Аллочці контейнери та пакетики збирати. Вона приїжджала на вихідні, все вигрібала і додому втекти поспішала, ніколи не цікавлячись, чи потрібна літнім людям допомога по господарству або на городі.

— А ти часом нічого не переплутала? – більше не могла стримуватися Тетяна після чергової витівки сестри. – Ми купили батькам хлібопічку, щоб мати не обтяжувалася зайвий раз і в будь-який момент могла власну випічку зробити, а ти вирішила і її прихопити.

— Тільки не треба на мене кричати, – відбивалася жвава дівчина.

– Мама сама запропонувала, щоб я час після роботи на метушню на кухні не витрачала. У них із батьком на пенсії багато вільного часу, тож буде, чим зайнятися.

— Значить так, – насилу стримувалася Таня. – Щоб наша піч у найближчі вихідні повернулася до батьків. Інакше я не стану більше церемонитися і перед усіма сусідами та родичами розкрию твою сутність. Я розповім усім про твоє хамство і навіть крадіжку, щоб не кортіло в майбутньому такі номери викидати.

— Ти завжди мені заздрила і взагалі, не потрібні мені ваші подарунки і подачки, – випалила вона і відключила телефон.

Увесь наступний тиждень Алла обурювалася поведінкою і вчинком сестри, чоловікові й подругам скаржилася. Звинувачувала Тетяну у всіх гріхах, але хлібопічку про всяк випадок повернула і батькам невдоволення висловила.

—Не ображайся, донечко, – просила її Віра Петрівна.

– Таня просто хотіла як краще, от і засмутилася, коли дізналася про моє рішення тобі річ передати.

— От і носіться далі зі своєю Танею, – ображено висловлювалася дівиця.

– Вона зовсім уже знахабніла і вирішила на мені відігратися за свої проблеми.

— Нічого більше від вас не візьму, навіть якщо проситимете, – кричала вона на весь батьківський дім.

Батьки залишилися після від’їзду молодшої доньки засмученими, старшій про неприємну сцену нічого не розповідали, не хотіли ще більше конфлікт загострювати.

— Раніше Таня нічого в нас не брала, тепер і Алла не стане, – засмучувався батько.

— Нічого, Алла передумає і знову приїде за гостинцями, – була впевнена мати.

– Різні вони в нас, хоча й однаково любимо їх.

— Ну й добре, будемо допомагати, поки сил вистачить, – відповідав батько.

– Заради кого нам тоді жити, якщо не для доньок і онуків?

Припущення Віри Петрівни справдилося повною мірою, і через тиждень Алла знову приїхала за сумками. Вони з Тетяною тепер приїжджали в різний час, щоб, по можливості, не перетинатися

. Одна все привозила літнім родичам, вважаючи своїм обов’язком піклуватися про них і забезпечувати поважну старість. Друга, привезене сестрою і вирощене батьком із матір’ю, собі гребла, вірячи в те, що саме так у житті все і має бути.

КІНЕЦЬ.