Весілля Наталки й Олега вирішили відзначити у ресторані – це простіше та й вигідніше. У тітоньки нареченого свекор власник цього самого ресторану, тож витрати були суто символічні.

Тим більше для тридцяти гостей не треба бронювати весь зал, а можна замовити довгий стіл біля вікон і всі гості розмістяться.

Напередодні весілля сталася неприємність – батька нареченої відправили у відрядження.

Опиратися було марно – він фахівець, саме він мав їхати, справа невідкладна.

Наталя плакала – ну як же ж так, весілля і без батька?! Але нічого не вдієш, батько поїхав, сказав, що після приїзду ще погуляють…

І ось настав день весілля. Все було, як завжди, викуп нареченої, реєстрація в РАГСі, прогулянка по місту на лімузині і збори біля ресторану.

Увечері в ресторанному залі був «повний аншлаг» всі столики були зайняті, стояла напівтемрява і були танці.

Гості на весіллі не трималися особняком, а танцювали в колі з усіма відвідувачами, в принципі все йшло за планом.

У розпал весілля, коли йшла вже нестримна веселість, наречений Олег зауважив, що до весільного столика часто підсідає якийсь бородатий мужичок.

– Мабуть, він приятель батька, – подумав Олег. – Тато он сидить з ним поруч і поплескує його по плечу, піднімаючи тост.

Все б нічого, але це чомусь дуже нервувало тещу…

– Це що – друг твого батька? – запитала Ніна Миколаївна. – Що то за гість, ми його не запрошували.

– Не знаю, може й друг, який просто заскочив в ресторан і батька зустрів, – знизав плечима Олег.

– А що він тоді робить за столом? – теща явно нервувала. – Сходи до батька, дізнайся, чого цей непроханий гість тут сидить? Якщо прийшов просто в ресторан, то нехай і сидить за своїм столиком і нас не об’їдає.

– Вам що, закуски шкода? – здивувався Олег. – Он же ж її скільки ще й залишиться!

– Ну сходи, дізнайся! – не вгавала теща. – Якщо його ніхто не запрошував, то нехай іде геть звідси!

Олег здивовано дивився на тещу, нічого не розуміючи.

Олег підійшов до батька, сів поруч. Він трохи послухав, про що незнайомець розмовляв з його батьком. Розмова була про роботу – обоє колись часто їздили на заробітки в Польщу.

– Слухай, ну ти хороший мужик, і як це ми раніше з тобою не зустрілися! – засміявся батька, поплескуючи бороданя по плечу. – О, до речі, познайомся з моїм сином – це Олег, з сьогоднішнього дня він одружений он на тій красуні у фаті. А ти знаєш, яка у нього чудова дружина? Розумниця, і господиня, просто ідеал. Але й мій син буде їй надійним чоловіком, я певен! Я його правильно виховав.

– А мене звуть Григорій Іванович, – незнайомець потис руку Олегові. – Так, шкода ми з твоїм батьком жодного разу в житті не перетиналися, адже ж у нас із ним так багато спільного.

– Та нічого, ще побачимось, будемо дружити, в гості до нас заходь.

– Хотілося б, але я їду завтра вранці назавжди з цього міста… Поїду далеко, до своїх родичів, тепер житиму за кордоном.

– Ну, ніби нічого страшного не сталося, можна заспокоїти тещу, – вирішив Олег.

Але вона не вгавала!

– Ну ти ж бачиш, який твій батько! – з відчаєм сказала Ніна Миколаївна. – З ним хоч хто сидітиме, він нічого не помітить! Цей гість йому локшини на вуха навісив, а той і радий напувати будь–кого. Ну що ви за мужики, був би мій чоловік поруч, цей недолугий швидко вилетів би з–за столу!

– Ніно Миколаївно, та що у вас за реакція така? – здивувався Олег. – Подумаєш – два заробітчанина зустрілися, що тут такого?

– Ну гаразд, якщо у вас, у мужиків сміливості немає, то я сама його виставлю!

Олег бачив, як у куточку ресторанного залу Ніна Миколаївна щось висловлює непроханому гостеві, але той лише посміхався їй у відповідь. А трохи згодом, коли вже майже стемніло, Григорій Іванович покликав на вулицю Олега.

– Я певен, ти хлопець надійний, – сказав він. – Не може бути поганого сина у такого чудового батька. Вітаю тебе, Олеже, із законним шлюбом, а я жодного разу одружений не був. Ось тобі подарунок на весілля, тут трохи грошенят…

Григорій Іванович передав пухкий конверт.

— Купіть щось із Наталкою на згадку про мене, — сказав він.

– Ні–ні, що ви, я не візьму, – намагався відмовитися Олег, але Григорій Іванович заскочив у таксі і поїхав, а Олег так і застиг розгублено на ґанку ресторану з конвертом у руках.

Тут же до нього вибігла теща.

– Що він тобі тут наговорив? – закричала вона. – Це все неправда!

– Що неправда? – не зрозумів Олег.

– Що він батько Наталі!

Ніна Миколаївна осіклася – по очах Олега вона зрозуміла, що він нічого не знає, а вона проговорилася. Треба було якось викручуватись.

– А то що? Конверт із грошима? То він дав? Ну, що тепер робити? Не викидати ж таку суму! Ех, тепер його точно не знайти. А що він тобі сказав?

– Тільки привітав, сказав, що одружений не був і те, що ці гроші в подарунок більше нічого…

– Гаразд, зрозуміло, хай буде так. Тільки я тебе благаю, не говори Наталці про нашу розмову, і взагалі нікому не говори. Ти ж умієш тримати язик за зубами, правда?

Олег дотримав слова. Але запитань залишилося більше аніж відповідей. Колись теща таки розповість про цю дивну подію…

Та чекати довелося лише один день, коли вдома зібралося сімейне гуляння. Ніна Миколаївна покликала Олега і все йому розповіла.

– Розумієш, я була молода, зустрічалася із Григорієм, а він на заробітки їздив. Якось перед поїздкою ми з ним посварилися, і він надовго зник, а я дізналася, що вагітна. А після того, як народила, зустріла Сергія. Наталя впевнена, що він її справжній батько, вона не знає навіть про Григорія. А коли Наталці було три роки, я знову його зустріла – він дізнався, що це його дочка, але оскільки її було записано на Сергія, Григорій пообіцяв більше в нашому житті не з’являтися.

Він справді зник, а от учора – ти сам бачив. Григорій мені сказав, що він тут не випадково – він дізнався від знайомих про весілля, от і прийшов побачити дочку, сів за сусідній столик.

Коли ви вийшли на вулицю і так мило один з одним балакали – я це побачила через вікно й обурилась. Я думала, він тобі все розповів, от і ляпнула тобі випадково нашу сімейну таємницю, як з язика зірвалося…

Але пообіцяй, що ти не відкриєш її Наталці, вона так любить свого батька і не знає, що він їй не рідний…

Олег пообіцяв ще раз. А трохи згодом батько Олега розповідав за столом:

– Ох, і з класним мужиком я вчора познайомився, таким самим заробітчанином, як і я. Щедрий мужик, все гроші мені пхав у конверті в подарунок молодим, але я не взяв – все ж таки знайомі ми тільки вечір.

– А я не горда, я взяла і конверт Олегу передала, – сказала теща і підморгнула зятю. – А що добру пропадати, адже ж він дав гроші від чистої душі, мабуть – не бідний. Нехай молодята собі куплять подарунок від незнайомого старого заробітчанина, випадкового гостя на весіллі…

КІНЕЦЬ.