Вероніка зі своїм чоловіком Романом працювали разом. Якось Роман був зайнятий, а Вероніка вранці приїхала на роботу раніше. Вона приготувала чоловікові гарячий сніданок. Одразу після нічної зміни чоловік не поїде додому, ще має справи. Вероніка не стукаючи відкрила двері в кабінет чоловіка й ахнула! Її Роман лежав на кушетці, а поруч була молода медсестра Катя… Вероніка не вірила своїм очам

 

У світі все змінюється. Життя тече то бурхливою річкою, то трохи повільніше, але тече й тече.

Вероніка весь час була в кругообігу життя. Вона за вдачею лідер, яскрава, діяльна, і честолюбна, до того ж іще й красуня.

Коли вона навчалася у медичному інституті, студенти та навіть викладачі її поважали.

Вона ніколи не викручувалась, завжди відкрито й чесно говорила:

-Ну, не знаю я відповіді на це запитання. Чесно, зізнаюся, не читала. Наступного разу обов’язково відповім.

Адже викладачі вони теж поважають чесність, і можуть іноді заплющити очі на промахи студента.

Серед подруг-однокурсниць вона мала славу дипломата, вміла помирити непримиренних, залагодити якісь суперечки, а ще вигадувала різні заходи, походи в музеї, одним словом багатогранна і універсальна людина Вероніка.

Після інституту працювала лікаркою в одній із лікарень, тут же познайомилася з Романом, теж лікарем.

Знайомство швидко переросло у велике кохання, спільні інтереси, а закінчилося все це гарним весіллям та народженням сина Степана.

Роман прекрасний і вихований юнак, згодом став блискучим та успішним хірургом, багато врятував життів, і місцеві жителі люблять його, як знаючого лікаря.

Так само, як і Вероніку, вона також надійна лікарка.

Степан уже навчався на першому курсі інституту, улюблений син батьків та надія на майбутнє.

Аж раптом батько з матір’ю розійшлися…

Син не розумів, що сталось між батьками. Не знав кого з них підтримувати, але вирішив залишитися з матір’ю, бо вона жінка, а поруч має бути чоловік. Так його виховали.

Проживши дев’ятнадцять років у шлюбі, і раптом для всіх, як грім серед ясного неба, Вероніка пішла від Романа.

Особливо страшного нічого не сталося, так думав Роман. А Вероніка чомусь не повірила чоловікові і важко переконати її. Навіть якщо й не сталося, як каже чоловік, то могло статися.

Якось Роман був на чергуванні, а Вероніка вранці приїхала раніше на роботу, приготувала чоловікові гарячий сніданок.

Одразу після нічної зміни він додому не поїде, ще нарада у головного лікаря, потім ще якісь справи.

Вероніка не стукаючи відкрила двері в кабінет чоловіка й ахнула.

Там її Роман лежав на кушетці, а молода медсестра Катя робила йому масаж спини…

Обоє голосно сміялися. А сміялися вони тому, що Роман розповів якийсь кумедний анекдот.

Вероніка не вірила своїм очам.

Вероніка увійшла якраз у той момент, коли він перестав розповідати. Вона звичайно не зрозуміла, а побачивши цю картину, обурилася і різко розвернувшись, пішла.

Роман зрозумів, дружина йому цього не пробачить. Хоча до нього питань у цьому плані у неї ніколи не виникало, Вероніка була впевнена у своєму чоловікові, як і він у ній, але ця картина все всередині в неї перевернула. Роман схопився і крикнув услід:

-Вероніка, ти неправильно все зрозуміла.

Але вона швидко йшла по коридору. Медсестра Катя засмутилася:

-Романе Сергійовичу, ну що тепер робити, як виправдатися?

-Катю, ти не хвилюйся, це я повинен думати. Що робити, якщо в мене слаба спина?

У нього справді прихопило спину, але Роман сам попросив Катю втерти мазь, а Вероніка якраз у цей час і зайшла.

На нараді Вероніка сиділа на одному, чоловік на іншому кінці столу.

Вона не дивилася в його бік, а він розумів, що дружина ображена. Він сподівався, що вдома розберуться, він усе пояснить.

Але ні, Вероніка приїхала з роботи, мовчки зібрала деякі речі й пішла. Роман намагався пояснити:

-Віро, ти неправильно все зрозуміла! Катю я просто попросив втерти мазь!

-Я бачила та чула, не пояснюй мені нічого, не хочу чути. Я тобі не вірю.

Роману теж стало прикро, дружина не вірить, у нього навіть і в думках не було нічого поганого, і чомусь йому доводиться виправдовуватися. Ну ось такий збіг обставин…

Одразу після цього вона звільнилася і перейшла до іншої лікарні. З того часу минуло два роки, Вероніка живе у матері, додому не повертається, син живе то в батька, то з нею в бабусі. Роман неодноразово вибачався, намагався поговорити з дружиною, але все марно.

У Вероніки задзвенів телефон, дзвонили з лікарні, де працює її чоловік:

-Вероніка, привіт, нам з тобою треба поговорити, давай зустрінемось у кафе о сьомій.

Головний лікар Ілля Леонідович, колишній однокласник Вероніки, інтелігентний чоловік, доброчесний та шанований керівник. Вони розмовляли напівголосно:

-Віро, я тебе прошу, приходь назад до мене в лікарню, мені просто терміново потрібен такий фахівець. Я цього Романа звільнив, тричі гульбанив на роботі, як тобі це? І попереджав його, він обіцяв, але на жаль. Ну, де я зараз знайду спеціаліста?

-Ілля, ти знаєш, що з чоловіком я розлучена, не хочеться мені повертатися, він може неправильно витлумачити моє повернення, – говорила Вероніка, дивлячись у чашку з чаєм.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩