З Веронікою ми одружилися нещодавно, але я прекрасно знав про всі її дивакуватості. Хоч дівчина вона й сучасна, але страх як любить скуповуватися на ринку. Це стосується в основному продуктів. Пояснює, що там і вибір кращий, продавці можуть зробити знижку та найголовніше – дають скуштувати те, що збираєшся купити.

Для мене така поведінка була загадкою. Я терпіти не міг, коли люди обмацують руками кожен овоч чи фрукт перед тим, як купити, а тут маю таку персону у власному домі.  Чого не терпітимеш заради кохання.

В неділю ми домовилися поїхати на ринок. Вероніка склала список необхідних покупок. Звісно наш шопінг розпочався з дегустації. Дівчина пхала до рота все, що бачила. Я тисячу разів їй пояснював, що там може бути багато мікробів чи ще якоїсь зарази. Натомість Ніка посміхалася й казала: «Так смачніше». Ну як я міг на неї сердитися.

Щоб позбавити себе цього неприємного видовища, запропонував їй розділитися. Так буде швидше. Ми домовилися зустрітися на виході з ринку. Зі своїм списком я впорався досить швидко, а Вероніку довелося чекати години зо дві. Нарешті до мене йшла кохана, з величезною купою пакунків та щасливим виразом обличчя. Я забрав у неї всі речі й ми вже вирушили до авто, коли Вероніка побачила рибний відділ.

«Тільки не це» – подумав я про себе, а в дівчини запитав:

-Ти ж не збираєшся куштувати ще й рибу, правда?

Та її уже й слід простиг. Я бачив, як Вероніка гуляє між рядами у пошуках чогось «особливого». Те, що вона втнула наступної миті мене вибило з колії. Вероніка полізла руками у відро з кількою, набираючи собі у пакетик. До мене вона повернулася трішки збентеженою. Ще б пак! Від неї за кілометр тхнуло рибою.

-Ти ж на мене не ображаєшся правда, коханий?

Дівчина чмокнула мене в щічку й пішла до нашого автомобіля. Я благав усі вищі сили, щоб вона не додумалася відкривати двері своїми ароматними ручками. Я сам не знаю, як примудрився перемістити всі пакунки в одну руку, щоб іншою відкрити для неї дверцята. Вона сіла всередину, а я благав нічого не торкатися.

Дякувати богу, у бардачку були вологі серветки. Вероніка витерла руки, але страшенний сморід нікуди не зник. Дивлячись на її вдоволене лице, я й сам заспокоївся. Нічого надприродного не сталося, не варто перебільшувати. Головне, що моя кохана щаслива.

КІНЕЦЬ.