Коли мій коханий повернувся з роботи з порожніми руками, то я засмутилась, а потім подумала, що для мене подаруночок десь заготовлений уже може лежати в квартирі. Проте ми смачно повечеряли, подивились телевізор, а потім чоловік просто пішов собі та влігся у ліжко спати. Ось так ми і відсвяткували одинадцяту річницю нашого весілля.

От стільки років я турбуюсь про Богдана, про наш затишок, достаток, добробут. Окрім того, як і він, щодень ходжу на роботу і заробляю гроші.

В шлюбі ми маємо двоє діток. За ними також потрібно багато догляду. А коли вони пішли в школу, то клопотів не зменшилось, адже регулярно потрібно відвідувати батьківські збори, вирішувати якісь питання, елементарно вчити уроки та контролювати процес навчання. Інколи я затримуюсь на роботі і приходжу додому пізніше ніж Бодя, але і тоді він просто лежить і нічого не робить. Діти самі по собі перевертають квартиру догори ногами. А чоловіка це не цікавить, він дивиться футбол.

Ось так відбулося і вчора. Він прийшов і жодного знака уваги мені не приділив. Мені стало образливо, що навіть у день річниці я не отримала ніякої допомоги та підтримки. В кінці вечора ми ще й посварились, бо чоловік сказав, що це мої обов’язки, які я маю виконувати сумлінно. Напевно, така гучна фраза і була його подарунком.

В той час я цілий тиждень думала про цей день, готувалась. Мені хотілось влаштувати найкращий сюрприз. Але після такої розмови нікому вже не захочеться нічого дарувати. В мене остаточно опустились руки і сльози самі з’являлись у очах. Тоді я вирішила їхати до батьків. Ми живемо не дуже далеко, тому швиденько можна перейти навіть у пізню пору доби.

Зранку мені стало легше. Я вже почала шкодувати, що нічого не висказала Богдану. Не треба замовчувати свої невдоволення, бо від цього нікому краще не буде. Я не хочу більше терпіти такий ритм життя. Хтось живе у своє задоволення, а хтось після роботи приходить на іншу роботу: домогосподарки і няні.

Коли ми поговорили, то вияснили, що чоловік дійсно не підозрював, що робити ось ці всі справи домашні настільки важко. Він сприймав це як належне, а я пояснила тепер усе зі своєї сторони.

Я щаслива, що ми змогли переступити через гордість і все ж таки поговорити, бо тепер все налагодилось і я навіть, хоч і з запізненням, але отримала свій подарунок на річницю весілля. Надіюсь, наші стосунки і надалі покращуватимуться.

КІНЕЦЬ.