Ми з чоловіком виховували донечку Алінку. Нашій красуні нещодавно виповнилося 5 років й ми вирішили відати її до дитячого садочку. Загалом я була вдома й могла надалі займатися вихованням своєї дитини, проте чоловік наполіг. Мовляв, Аліна повинна спілкуватися з однолітками та привчатися до товариства інших дітей, щоб у школі потім було легше.

Походила туди дочка не довго. Через два тижні підхопила вірус від іншого вихованця. Ми одразу звернулися до лікаря, купили всі необхідні ліки й прийнялися лікуватися. На третій день в Алани піднялася температура до 39 градусів. Довелося викликати швидку, нас забрали у лікарню.

У стаціонарі ми пролежали чотири дні. Я постійно була поруч своєї дитини й практично не виходила з палати. Коли Алінці полегшало, ми почали прогулюватися у дворі, дихати свіжим повітрям. Тоді я й помітила милого хлопчика, приблизно того ж віку, що і моя донечка.

Поруч малого не було нікого з дорослих. Я вирішила пересвідчитися чи він не загубився. Звали хлопця Олегом, попри свій вік, він був серйозним та недовірливим. Сказав, що не загубився, а гуляє сам, тому що у нього немає мами й тата. Він з дитячого будинку. Я не знала, як діяти у такій ситуації. Мені стало так шкода тієї дитини. Одразу побігла до магазину й купила новому знайомому фруктів та інших смаколиків. Через медичну сестру дізналася в якій палаті він лежить й понесла гостинці Олегу.

Хлопчик подякував й запитав чи можна йому погратися з моєю дочкою. Звісно, я дозволила. Тоді ми почали гуляти разом, їли також в одній компанії, а розходилися лише ввечері перед сном. Нарешті Алінка одужала, нас виписували. Олег прийшов попрощатися, приніс нам з донечкою по квітці. Ще раз подякував за компанію. В очах дитини стояли сльози. Щоб ми не побачили, як він плаче, Олег швидко розвернувся й побіг до своєї палати.

Вдома я розповіла чоловікові про цього хлопчика. Сказала, що хочу його всиновити. Коханий був проти. Зізнався відверто, що не зможе полюбити чужої дитини, але пообіцяв допомогти Олегові. Добрий друг чоловіка давно бідкався, що вони з дружиною не можуть мати дітей. Коли він розповів подружжю про гарного хлопчика, що немає сім’ї, ті без зайвих роздумів почали оформляти документи на всиновлення.

Тепер Олег живе у повноцінній родині, де його люблять та про нього піклуються. Ми часто зустрічаємося сім’ями. Наші діти ростуть разом. Я щаслива, що бідолашна дитина отримала свій шанс на світле майбутнє. Шкода, що на Олегові такі дітки не закінчуються. Якби ж то було можливо допомогти їм усім.

КІНЕЦЬ.