Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до зоопарку, на атракціони, купували солодку вату та морозиво.

Весело сміялися. Це було найщасливіше дитинство.

А потім в один момент тато просто зібрав свої речі і пішов, не повернувся додому.

Мама постійно плакала і чомусь називала тата поганими словами. І говорила, що в тата тепер інша сім’я й інша дитина, і що вони йому більше не потрібні.

Дедалі частіше мама приходила додому пізно і з запахом оковитої. А потім і зовсім стала пропадати по кілька днів.

Саші було шість років і він дуже боявся ночей, коли мами не було вдома. Здавалося, що з темряви ось-ось хтось вискочить. І, згорнувшись калачиком, накривався з головою ковдрою. Згадуючи щасливий час, подумки уявляв, що мама й тато, як раніше, сплять у сусідній кімнаті й потихеньку засинав.

Весь час хотілося їсти. Добре, що добра сусідка, тітка Оля, вечорами підгодовувала бідну дитину, даючи трохи їжі на ранок. І гірко зітхала.

Вона розуміла, що життя в дитячому будинку теж не цукор, і знала, якого там. Вона сама була дитбудинківська. Тому прикривала матір Сашка, кажучи, що вона вдома. Сподівалася, що вона одумається.

Кілька разів зустрічаючи Світлану, намагалася достукатися, що та може втратити сина, його заберуть. Але жінка завжди дивилася нетверезими не розуміючими очима, в яких здається застиг біль і образа на весь світ. І просто ховалася у своїй квартирі.

У тітки Олі був син. Він довгий час їздив по роботах в інші міста. З особистим життям йому не пощастило. Дружина зрадила, коли він укотре був у від’їзді. І більше довіритися нікому не зміг.

Світлану він кохав ще зі школи. Але вона вибрала не його. Вийшла заміж і зʼявилася дитина. Він тоді теж на зло одружився. Але полюбити по-справжньому дружину так і не зміг.

Приїхавши цього разу з роботи, дізнався від матері новини, які його засмутили й потішили водночас. Світлану треба було повертати до життя.

Постукав у двері до сусідів. Відчинив Сашко.

— О, дядько Ігор приїхав, мамо.

— Привіт, хлопче. Мама вдома?

Ігор пройшов за Сашком у кімнату.

З коридору стояв тяжкий запах напоїв. Свєта у вуличному одязі валялася на дивані, мабуть, знову сильно напилася.

Вдома був безлад .

— Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка.

— Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму.

— Ну підемо, подивимося.

На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і окрайця черствого хліба.

Сходивши в магазин, Ігор швиденько приготував нехитрий обід.

Не забув і про солодощі до чаю.

Уперше за весь час відсутності тата Сашко був щасливий. Ігоря він знав із дитинства. Іноді він допомагав йому лагодити машину, коли батьки дозволяли. Він був його другом, а зараз єдиною близькою людиною, окрім тітки Олі, яка не кинула в біді.

Світлана через деякий час прокинулася. З Ігорем вийшов скандал. Сашко теж отримав за те, що двері без дозволу відчинив.

Світлана соромилася свого вигляду. І вдома…

Сашко розплакався і втік у свою кімнату.

— Світланко, прийди до тями, ти ж можеш його втратити. Сусіди будь-якої миті можуть викликати опіку. Добре, моя мама прикриває тебе. Каже, що у вас усе добре. Але вони не дурні. Прийде час і доповідатимуть!

Світлана була з похмілля, скроні стиснув тупий біль і слова Ігоря погано доходили до неї. Вигнавши його з квартири, залпом допила залишки з пляшки і пішла спати.

А вночі їй наснилася мама. Її не стало, коли їй було приблизно, як Сашкові.

Мама показала їй той час, коли Світлана була в затяжній депресії. Як кіноплівку прокручуючи ті часи, коли душа боліла і дівчинка не хотіла жити. У той час батько водив її по психологах, допомагаючи пережити страшну подію.

Біль, самотність пронизали з новою силою.

— Ось бачиш, як тобі погано…

— А ось твій син…

Світлана побачила усміхненого Сашка в той час, коли чоловік був ще поруч. Вони ліпили пельмені, гуляли, сміялися.

І раптом картинки зникли, настала темрява і плакучий Сашко, який кликав маму на допомогу.

Світлана прокинулася від сну і, витерши сльози, твердо вирішила, що досить. Вона зрозуміла, завдяки мамі, як губить життя не тільки собі, а й своїй дитині.

Сходивши в душ, заглянула в кімнату до Сашка.

Син спав і на його заплаканому обличчі застиг вираз нещасної дитини.

Обійнявши його, вона потихеньку поцілувала його. Накрила покривалом.

Цього дня вона прибрала вдома, викинувши порожні (розповідь для сайту Рідне Слово) пляшки і все зайве з дому. Зібрала решту речей чоловіка, його фото і винесла на смітник.

“Досить його зради в нашому житті. Будемо починати все з чистого аркуша!”

Цього дня вони вперше вийшли із сином на прогулянку. Сашко все ніяк не міг повірити в зміни, що мама знову з ним, твереза і весела.

Він багато сміявся, стрибав біля мами. Вони сходили в їхній парк, купили морозиво і наминали його на їхній улюбленій лавці.

Увечері разом зайшли до сусідів. Свєта подякувала за те, що не кинули Сашка і вибачилася перед Ігорем.

З того дня Ігор твердо вирішив домогтися прихильності Світлани. І нехай на це піде не мало часу, але він тепер твердо знав, що ніякої іншої жінки йому не треба…

Через кілька років вулицею йшла молода пара. Чоловік і жінка, тримаючись за руки, дивилися одне на одного закоханими очима. А поруч котив візочок хлопчик років десяти.

Це були Свєта та Ігор. А щасливий Сашко придбав не тільки турботливого тата, а й сестричку.

Дорогі читачі! Бажаю, щоб рідні та кохані люди ніколи вас не зраджували. Не кожному дано це пережити.

Нехай у вашому житті буде тільки щастя і спокій за своє майбутнє і дітей! Миру вам і добра!

КІНЕЦЬ.