Вчора я чула, як свекри сварилися. Мова йшла про онуків. Свекруха ще довго плакала, а потім позвала мене на розмову. Коли ми з чоловіком відмовили їй, вона образилася і тепер навіть не розмовляє з нами.

Вчора стала свідком неприємної розмови між свекрухою та її чоловіком. Просто вони лаялиxя у мене вдома, при нас, тому ми і стали мимовільними свідками.

У чоловіка свекрухи двоє дорослих синів. І у кожного з них є дружина і внуки, виходить троє онуків. А моя свекруха їх не може полюбити.

Коли її чоловік бере до себе онуків, в гості, то свекруха, звичайно, годує їх, грає з ними, але відчувається все одно, що це награно.

І ось вчора свекор каже:

-Я хочу на тиждень взяти Мишка до нас.

Свекруха каже йому:

-А він зможе один сидіти?

-Ну, як ніби перший раз їде. Звичайно, зможе, сто разів уже сидів, йому 9 років.

Було видно, що свекруха не в захваті від його онуків.

-Він мене не слухається.

-Так ти б ще рідше б бачилася з ним, хто так тебе слухатися буде?

-А як я з ним бачитися буду? Вони мені навіть і не дзвонять! Іншим бабусям дзвонять, а мені нi!

-Ну і що, що не дзвонять. Мені, зате дзвонять. Мені Микита теж не дзвонить і що? Я не ображаюся.

Микита це мій чоловік, син свекрухи. Він може, звичайно, зателефонувати свекру і дзвонить, коли треба. Але він йому не тато і навіщо дзвонити з порожніми розмовами. Відносини у нас з чоловіком свекрухи – нормальні, ввічливі. Але ми не зобов’язані всі один одного любити і показувати з себе сім’ю. Досить просто взаємодопомоги.

До речі, з синами свекрушиного чоловіка, ми теж не спілкуємося. Ну, ми вітаємося при зустрічі і все. Справа в тому, що у нас занадто різні погляди на життя. Ми навряд чи зможемо дружити сім’ями.

Потім, після того, як свекор і свекруха злегка посварилися, свекор поїхав за онуком. А свекруха каже:

-Візьміть його собі на тиждень, просто там син його з дружиною хочуть відпочити.

Я говорю:

-Як це, ваш чоловік хоче з онуком сам побачитися. Як же ми собі то його візьмемо?

-Ой, та нічого він не хоче. Він мені його привезе, а сам на роботу піде, а мені теж треба працювати. Він з ним вечорами буде грати, а я повинна весь день сидіти з ним.

-Я собі точно брати його не буду. У нас своїх справ вистачає. Поговоріть з чоловіком, що брати онуків треба у відпустці, а не в робочі дні.

-Так марно з ним розмовляти. Він їх все одно буде брати. Ви б з ним посиділи тиждень, ми б потім його забрали б.

А ми з ними живемо в різних містах, і я не розумію, чому ми будемо сидіти з чужою дитиною. Я не хочу, чоловік теж. Та й дідусь не пограється тоді з онуком. Але, свекруха, наче й не хотіла приймати даний факт.

Замість того, щоб вирішувати проблему у своїй родині, вона захотіла перекласти її на мене. І образилася, що ми відмовилися.

КІНЕЦЬ.