Доля моєї сусідки завжди мене засмучувала, адже не можу дивитися, як вона все тягне на собі сама.

Оксана моя ровесниця, у мене теж, як і в неї є двоє дітей, але я не готова віддавати їм все своє здоров’я і кошти, вони у мене люди самостійні вже дорослі, я допомагаю чим можу, по ситуації, а вони нехай вже дбають про себе самі.

А Оксана, досі не можу зрозуміти це, стала для своїх дітей наймичкою.

Живемо ми в невеличкому селищі, де всі одне одного знають.

З Оксаною ми дружили чимало років, але зараз спілкуємося мало, вона постійно зайнята, має велике господарство, купу турбот.

Мої син з донькою зараз в місті живуть, обоє мають сім’ї орендують квартири.

Їм зараз важко, як і усім молодим сім’ям, напевно, які не мають великого достатку. Тому я, допомагаю їм, чим можу сама. Я тримаю з чоловіком велике господарство, ми вже на пенсії, але здоров’я дозволяє.

Тому стараємося дітям хоч продуктами допомагати, щоб вони добре харчувалися. Пенсія у нас мала, самим ледве вистачає, тому дітям допомогти грошима не можемо.

Звісно, ще обоє могли б і якісь підробітки шукати, але ми з чоловіком шкодуємо себе. Хочеться зберегти здоров’я, щоб не бути на старості років тягарем для дітей, бо їм тоді важче буде, краще, думаю, обійдуться і без наших грошей.

А от Оксана не така.

Сусідка моя має двох доньок, вони зараз в місті живуть, житла свого не мають, зате обоє 5 років тому взяли квартири в кредит, відтоді Оксана і спокою не має.

З чоловіком розлучилася давно, живе сама, але щосили хоче дітям своїм допомогти.

Вона рік вже, як на пенсію вийшла, але досі працює, і господарство тримає, і підробітки має, але все одно ще щось шукає.

Оксана чомусь вирішила, що вона лише про дітей має думати. Вона молодша за мене, але на вигляд не скажеш. Схудла, змарніла, зовсім не виглядає на свої роки.

Я ще спочатку пробувала її пояснювати, що нехай діти дбають самі про себе, можна, звісно, допомогти, але не варто віддавати останнє. Оксана зовсім не слухала ніколи мене, лише ображалася.

Але коли вона була в стаціонарі тиждень, а до неї навіть не навідався ніхто, я одна до неї ходила, бо діти казали, що справи мають свої, я її тоді просила більше шанувати себе, а менше про дітей думати, вона й слухати не хотіла, більше я про це з нею не говорила, та й вона віддалилася від мене, вважала, що я не розумію зовсім її.

А цього літа доньки ще й внуків Оксані привезли, бо вона на місяць відпустку взяла, то щоб їм легше було, мати гляділа дітей.

У мене вже слів не вистачає на Оксану. Шкода її дуже, що відмовити дітям не може.

Ну хіба їм потрібно віддавати все до копійки, бо їм важко? А кому зараз легко живеться? Я от вважаю, що своє здоров’я треба берегти, а особливо на старості років, бо гроші тоді не врятують, коли станеш для своїх дітей тягарем. Та чи захочуть вони той тягар нести? Питання!

А вчора бачу якась машина велика біля сусідки стоїть, виводить Оксана корову, а потім свині. Продала усе своє господарство.

Люди поїхали, я пішла до неї запитати, що сталося, для чого вона все це робить, адже скоро зима, а господарство вдома на ціну золота зараз.

І тут сусідка мене геть здивувала – зібралася їхати в Чехію на заробітки, так вона краще зможе дітям допомогти.

От як можна бути такою? Шкода мені її дуже, адже на пенсії, здоров’я немає. Як переконати її залишитися вдома і шанувати вже, нарешті, себе?

КІНЕЦЬ.