Ігор із Наташею стали дружити ще у старших класах. Весь клас був упевнений, що вони одружаться. Що й сталося. Одружившись, молоді стали жити в орендованій квартирі.

До них часто заходили однокласники. Гості поводилися тихо, ввічливо, але все одно велика кількість гостей не тішила господиню квартири, Ольгу Захарівну.

Вона проживала в тому ж під’їзді, і постійно контролювала життя молодят. У лютому передбачалася зустріч випускників. Офіційна частина, звісно, відбувалася у школі. Але однокласники Ігоря та Наташі вирішили скинутися на неофіційну частину та посидіти в кафе.

Організацію посиденьок у кафе (збір коштів, замовлення столиків, меню) взяв він Ігор. Хлопці вже кілька годин веселилися в кафе, коли Ігор раптом послизнувся і впав. Нічого страաного не сталося, але дружина вирішила відвести чоловіка додому.

— Ти nродовжуй веселитися, а Ігоря я nроводжу.

Мені все одно вже час йти, — сказав Серьога Рєпін. За годину кафе закрилося, відвідувачів попросили звільнити приміщення. — Піднімемо чоловікові настрій? – запропонував Наталці Вовка Франчук, найкращий друг Ігоря, та продемонстрував непочату пляшку червоного сухого.

— Давай, тільки проводимо інших, — відповіла Наталка. Ігор зрадів дружині та другу.

Він уже почав нудьгувати. Проговорили молоді люди мало не до ранку. Наступного дня, виносячи сміття, Ігор зіштовхнувся у під’їзді з господаркою квартири.

— Здрастуйте, Ольга Захарівно, — весело привітався молодик.

— Доброго дня, Ігорьку, — відповіла жінка, поглядаючи на нього з жа лем і співчуттям, — як справи?

Все у вас у родині нормально? — Все добре, Ольго Захарівно! – відповів Ігор.

— А я б, на вашому місці, молодий чоловік, не була б така впевнена.

— А детальніше можна?

— Запитав Ігор.

— Вчора вашу дружину, пізно ввечері проводжав чоловік. Вони разом зайшли до квартири. І ви знаєте, в руках у них була пляшка! — із загадковим виглядом сказала господиня. Ігор кинувся до квартири, зачинив двері і розреготався.

КІНЕЦЬ.