Вчора я прочитала дуже сумну історію – одна жінка написала про те, що її чоловік поїхав за кордон. Працював там 10 років.

Він іноді повертався додому на декілька місяців, привозив дітям гостинці, гроші щомісяця пересилав, але не багато, казав, що й сам відкладає, коли повернеться збудує великий будинок, така його мрія була.

А нещодавно ця жінка дізналася, що в чоловіка там є друга сім’я, якщо так можна сказати і двоє дітей.

Вона така засмучена, бо не знає, що робити, адже та жінка намовила чоловіка її, щоб він більше їм не давав ні копійки, бо зараз ціни високі на все і вони й самі не так шикарно живуть, як раніше.

Прикро ще й те, що чоловік за всі ці роки з тією жінкою купили квартиру, а ця жінка й досі живе з дітьми в селі. Лише тепер залишилася без чоловіка і без грошей, адже він більше ні копійки не дає, і з дітьми спілкується раз в місяць на пару хвилин подзвонить.

В тієї жінки так різко все змінилося, коли вона дізналася про це, тому дуже сумує і просить поради.

Всі жінки їй писали, мовляв сама винна, як можна стільки років не підозрювати, що в сім’ї щось не так. І як можна чоловіка одного за кордон пустити?

Так ніхто їй доброї поради й не дав, на жаль. Жінка сумна, сидить з двома дітьми в селі і не знає, що далі робити, на роботі отримує мізер, адже завжди якісь гроші, хоч невеличкі, а тепер нічого не дає.

А я хочу сказати, що та жінка ні в чому не винна, це просто її чоловік недобра людина і все. Яка б чудова жінка не була у нього, а він так би й вчинив все одно.

Хочу розповісти про своє сімейне життя.

З Михайлом ми почали зустрічатися ще в школі.

Після закінчення школи він пішов в армію, я його звичайно дочекалась і ми вирішили більше ніколи не розлучатися так надовго.

Через місяць ми одружилися, а ще через рік у нас з’явився синочок.

Михайло завжди був поруч з нами.

Разом з чоловіком ми вставали до дитини ночами, разом готували, разом прибирали і завжди ми були не розлучні.

Тож не дивно, що син дуже любить тата. Коли йому виповнилося три роки, у чоловіка почалися проблеми з роботою.

Потрібно було зробити вибір, звільнятися і залишитися ні з чим або їхати працювати за кордон. Іншого виходу на той момент ми знайти не могли.

Я дуже не хотіла розлучатися на довгий час, але відпустила чоловіка зі спокійною душею, тому що була впевнена в ньому.

Михайло поїхав в Німеччину працювати на великий склад, а ми з дитиною залишилися удвох. Тато приїжджав до нас раз на пів року.

Скажу чесно, це був непростий період. Своєрідна перевірка сім’ї на міцність.

Знайомі дуже дивувалися тому, що я без страху відпустила чоловіка від себе.

Але я ні на секунду про це не пошкодувала.

Так ми жили три роки з ним. А через час ми з сином теж переїхали до тата в іншу країну.

Нарешті наша вся сім’я разом.

В Михайла тут є гарна робота, відкладаємо гроші на свій будинок, я шукаю собі підробітки, адже він чимало років був тут. Знайшли нових друзів.

Зараз готуємося йти в перший клас. А головне чекаємо на другу дитину.

Звичайно, що сумуємо за Батьківщиною і рідними, але так вже склалося.

Життя на відстані допомогло нам інакше подивитися один на одного.

Підтримка близьких людей відчувається, навіть якщо ви перебуваєте далеко від своєї половинки.

Я переконана, що труднощі зміцнюють і загартовують сім’ю. Бажаю всім добра і любові.

Я хочу сказати тій жінці, що вона не винна, що її залишив чоловік. І, повірте, можна жити спокійно вдома і не знати, що чоловік за кордоном іншу зустрів, вже знаю не одну таку історію, хоча в тих чоловіків добрі дружини, але життя таке.

Але от що можна порадити тій жінці – не знаю.

Можливо, варто брати дітей і самій їхати за кордон, шукати роботу, попрацювати тут пару років у Німеччині, заробити на життя трохи, а потім повернутися в Україну?

Хіба це погана порада для неї?

КІНЕЦЬ.